Євгенія Данилова – фіналістка «Міс Україна», співачка, авторка пісень та телеведуча каналу Еко ТВ – нині мешкає в Норвегії, куди була змушена виїхати через війну. Попри відстань, вона продовжує працювати для українців: організовує благодійні проєкти, підтримує культуру та вміло поєднує творчість, телебачення й громадську діяльність. Її історія доводить, що талант і небайдужість можуть перетворювати випробування на нові можливості. Про її життєвий та творчий шлях ми і поговорили під час інтерв’ю для Успіх in UA.
Євгеніє, вітаю. Розкажіть трішки про себе. Що Вас спонукало переїхати до Норвегії? Як війна в Україні вплинула на Ваше життя?
Моє життя за кордоном почалося не з мрії й не з чіткого плану. Це була дорога з кількох вимушених рішень.
Коли почалася повномасштабна війна, я спершу поїхала до Іспанії — туди, де живуть мої друзі. У той момент це здавалося найбезпечнішим і найпростішим варіантом: місце, де тебе знають, де є підтримка, де можна хоч трохи видихнути після шоку перших місяців війни. Але навіть там відчуття стабільності було дуже крихким — ти фізично в безпеці, але всередині постійна тривога, новини з дому, відчуття тимчасовості всього, що відбувається.
Згодом життя знову поставило перед складним вибором. Ми переїхали до Норвегії вже всією сім’єю – через серйозний стан здоров’я мого тата, якому була необхідна операція. Це рішення було продиктоване не амбіціями й не бажанням «кращого життя», а відповідальністю за близьку людину. І, чесно кажучи, вдруге починати все з нуля було ще важче.
Так я отримала досвід адаптації одразу в двох країнах. Це дуже різні культури, різні ритми життя, різне ставлення до людей і до часу. Двічі вчитися жити без звичних опор, без мови, без свого професійного кола – це серйозне випробування. Але водночас і великий внутрішній ріст.
Війна кардинально змінила моє життя і мене саму. Вона навчила не відкладати життя «на потім», цінувати близьких і бути уважною до справжніх сенсів. І де б я не була – в Іспанії чи в Норвегії – Україна завжди була зі мною. Мені важливо не просто залишатися на зв’язку з домом, а говорити про Україну тут, за кордоном: через культуру, через людські історії, через гідність і силу, а не лише через біль.
Цей шлях непростий, сповнений сумнівів і питань до себе. Але сьогодні я точно знаю: мій досвід – це не про втечу, а про відповідальність, адаптацію і пошук свого місця у світі, не втрачаючи себе й свою країну.
Чим Ви наразі займаєтесь?
Зараз я активно вивчаю норвезьку мову, адже вірю, що це – ключ до інтеграції й повноцінного діалогу з суспільством. Паралельно я займаюся музикою: виступаю із гуртом Nordlys, який створила вже тут, у Норвегії. Це для мене не просто музичний проєкт, а спосіб говорити з європейською аудиторією мовою мистецтва.
Окремий і дуже важливий напрям моєї діяльності – популяризація української культури в Європі. Через концерти, події, міжкультурні проєкти я намагаюся показати сучасну Україну – живу, талановиту, глибоку.
Розкажіть, які благодійні проєкти Вам вдалося реалізувати? Хто може звернутися до Вас за допомогою?
Я працюю в асоціації Ukrainsk Kulturvern Forening i Norge, і саме в межах цієї діяльності було реалізовано багато важливих проєктів. Один із них – Українські дні в Осло, де ми представили українських товаровиробників і дизайнерів у престижному торговому центрі Paleet. Для мене це була не просто подія, а місія – відкрити для українського бізнесу новий ринок і нові можливості.
Я також є співзасновницею благодійного проєкту «Дует із зіркою», який поєднує мистецтво, інклюзію та благодійність. У межах цього проєкту ми збирали кошти для Святошинського будинку-інтернату. На зібрані гроші було побудовано прогулянковий майданчик. Це один із тих результатів, яким я справді пишаюся.
Окрім цього, я регулярно беру участь у благодійних концертах, де ми збираємо кошти на потреби українських захисників.
Ще одна моя особиста болюча тема – ставлення до тварин. У Норвегії немає безпритульних тварин, і мене глибоко вражає рівень відповідальності суспільства. Я мрію, щоб колись таке ж ставлення було й в Україні. Саме тому нещодавно я ініціювала благодійну акцію «Songs for Dogs», спрямовану на допомогу тваринам. Це – благодійний проєкт, в якому артисти співають пісню за донати, які перераховуються на допомогу собакам з притулку «Плюшка».
Я завжди відкрита до співпраці. Звернутися до мене може будь-яка людина чи ініціатива, яка має щиру мету покращити світ або зробити добру справу.
Які формати ви вважаєте найбільш ефективними для залучення уваги до українських тем за кордоном?
По-перше, це культурні, соціальні та спортивні ініціативи – те, що сьогодні називають культурною дипломатією. Через культуру люди починають відчувати, а не просто знати.
По-друге, живе спілкування з мешканцями інших країн. Я дуже чітко усвідомлюю, що за поведінкою кожного українця тут судять про всю Україну. Тому для мене важливо достойно представляти свою країну й брати на себе відповідальність як лідерка думок.
І, безумовно, участь у європейських заходах – фестивалях, форумах, міжкультурних подіях, де український голос має звучати на рівних.
Розкажіть про Вашу участь у конкурсі «Міс Україна».
У конкурс «Міс Україна» я потрапила через модельну агенцію, в якій працювала на той момент. У мене вже був досвід участі в конкурсах краси, але саме «Міс Україна» став для мене справжнім викликом і важливим кроком – можливістю масштабно заявити про себе.
Рік конкурсу співпав із початком АТО, і це дуже вплинуло на атмосферу події. Не було звичних урочистостей і святкових сцен – замість цього ми, фіналістки, пекли пироги для військових. Цей контраст назавжди закарбувався в моїй пам’яті. Це був складний, але надзвичайно сильний досвід, який я пам’ятаю й досі.
Над якими медійними проєктами Вам ще доводилося працювати? Як цей досвід вплинув на Ваше життя?
За моє життя було багато медійних проєктів. Я завжди намагалася реалізувати свій потенціал максимально – брала участь у різних кастингах, пробувала себе в різних форматах. Один із найбільш яскравих проєктів – шоу «Співай, якщо зможеш» на Новому каналі, де потрібно було співати в екстремальних умовах. Наприклад, мене підіймали на висоту, і в підвішеному стані я виконувала пісню. Я стала переможницею цього проєкту, і наша команда отримала грошовий приз.
Після участі в проєкті на музичному телеканалі Music Box мене помітили музичні продюсери, і так почалася моя співпраця з лейблом. Усе це дало мені безцінний досвід і внутрішню впевненість.
Ви – авторка власних пісень. Про що вони? Де їх можна послухати? На яку аудиторію вони націлені? Звідки черпаєте натхнення?
Я пишу пісні про кохання, про внутрішні сенси, про віру в себе і жагу до життя. Мені важливо, щоб у музиці була щирість і глибина, щоб людина могла впізнати в ній себе.
Мої пісні можна послухати на Spotify, Apple Music та YouTube. Я не намагаюся штучно окреслювати аудиторію, мені здається, що вона дорослішає разом зі мною. Якщо раніше, у часи ротацій на українських музичних каналах, це були слухачі 15–18 років, то сьогодні — люди 30+, які шукають сенси й емоційну чесність.
Як колись сказала Ірина Білик: «Мені Господь диктує пісні, а я їх записую». Я дуже відчуваю ці слова і вірю, що зі мною відбувається щось подібне: пісні ніби приходять згори.
Зараз я працюю над англомовним матеріалом. Нещодавно з ним я виступала на норвезькому фестивалі Globus Fest, де була хедлайнеркою. Це був неймовірний, дуже надихаючий досвід і важливий крок для мене як артистки на міжнародній сцені.
Розкажіть, будь ласка, про діяльність телеведучої. Які програми Ви ведете? Коли почали займатися цим видом діяльності та чому?
Моя робота телеведучої почалася з кастингу на телеканал ECO TV. Тоді я ще не до кінця усвідомлювала, наскільки цей формат стане для мене органічним. Спочатку я вела дитячі програми. Це був дуже теплий і щирий досвід, який навчив мене бути чесною в кадрі й говорити просто про важливе.
Згодом мені довірили ранкове шоу «Ранок на ECO TV». І це, без перебільшення, був один із найкращих періодів у моєму професійному житті: прямі ефіри, цікаві гості, живі розмови з політиками, експертами, митцями, людьми, які формують суспільство. Телебачення тоді стало для мене не просто роботою, а простором діалогу.
За два місяці до повномасштабної війни стартувало моє авторське шоу «Вдома з собачкою» – дуже особистий і теплий формат, у якому поєднувалися щирі розмови, дім, цінності й любов до тварин. На жаль, війна перервала цей етап, але не забрала бажання говорити з людьми.
Сьогодні я активно працюю над створенням YouTube-програми соціального характеру. Мені хочеться піднімати теми, які болять, але водночас надихають і дають відчуття опори.
За кордоном я продовжую співпрацю з українськими медіа, коли є така можливість. Я вела прямий ефір зі святкування Дня Незалежності України в Іспанії для телеканалу «Київ», працювала акредитованою журналісткою на Євробаченні в Мальме для Суспільного, а також протягом року була радіоведучою на першому україномовному радіо в Іспанії Ukraina FM.
Мені щиро подобається робота телеведучої та радіоведучої, адже у ній є живий контакт, відповідальність і можливість бути голосом. Зараз я активно вивчаю норвезьку мову, щоб у майбутньому спробувати себе і на телебаченні в Норвегії. Це виклик, але саме такі виклики мене й мотивують.
Як Ви презентуєте українську культуру на своїх благодійних заходах? Як у Норвегії сприймають українські традиції?
У кожному своєму виступі – чи то концерт, чи благодійний захід – я завжди наголошую, що я українка. Говорю про те, що в нашій країні триває війна, що ми боремося за свою незалежність, свободу й право бути собою. Для мене важливо, щоб це звучало не як сухий факт, а як жива історія людини.
Норвежці дуже підтримують Україну. Вони щиро цікавляться нашими традиціями, історією, музикою. І, що завжди викликає усмішку, – вони надзвичайно люблять українську кухню. Через такі прості речі — пісню, страву, розмову – народжується справжнє розуміння.
Норвегія надає Україні велику підтримку, і я відчуваю це на людському рівні щодня. Саме тому я вважаю культурну дипломатію надзвичайно важливою. Кожен публічний українець, кожен лідер думок за кордоном несе відповідальність за те, яким бачать нашу країну. І я свідомо беру на себе цю роль.
Читайте також: “Ніколи не залишатися на місці”: пауерліфтер Володимир Пиндус про шлях до успіху
Як Вам вдається поєднувати заняття різними справами? Чи допомагає одна зайнятість іншій та як це відбувається?
Я вірю, що людині важливо постійно зростати – як у професіоналізмі, так і внутрішньо. Мені цікаво опановувати нові формати, не зупинятися в одному напрямі, але водночас не розпорошуватися.
Усі мої діяльності – музика, телебачення, благодійність, культурні проєкти – знаходяться в одній площині. Вони не конкурують між собою, а навпаки, доповнюють одна одну. Досвід ведучої допомагає мені на сцені, музика – у благодійних ініціативах, а соціальні проєкти дають глибину всьому, що я роблю.
Я встигаю, бо займаюся цим із любов’ю. Звісно, бувають моменти втоми й сумнівів, але саме відчуття сенсу дає енергію рухатися далі.
Які плани на майбутнє маєте?
Мої плани досить амбітні, але водночас дуже щирі. Планую запустити курс «Голос», бо маю великий досвід викладацької діяльності і хочу ділитись знаннями.
Також хочу випустити свій англомовний альбом і мрію, щоб він потрапив до чартів Sporty і Billboard.
Дякую, що поділилися своєю історією. Успіхів Вам в усіх починаннях.
Авторка інтерв’ю – Вікторія Савченко, Успіх in UA
Залишити відповідь