Історикиня Крістіна Ілко доводить, що монастирські практики середньовічних августинців були не лише духовними, а й екологічними, пише Успіх in UA.
Висновки вченої змінюють уявлення про релігійність та довкілля в середньовічній Європі, повідомляє cikavosti.com.
Августинці практикували «екологічну дію» — свідоме відновлення землі, худоби та врожаїв. Це забезпечувало виживання сільських громад задовго до появи сучасної екології.
«Августинці отримують дуже мало визнання за те, що вони робили землю родючою», — зазначає Ілко.
У монастирських джерелах описано зцілення худоби та відновлення заболочених земель. Ілко підкреслює: ці досягнення не були символічними, вони реально вирішували екологічні проблеми села.
Образ Гульєльмо з Малавалле демонструє поєднання духовності та аграрної користі. Його боротьба з «драконом», що символізував хвороби й безпліддя, завершилася перетворенням «поганої долини» на родючу місцевість. Це принесло йому визнання як святому, чия діяльність мала практичне значення.
Читайте також: Вчені з’ясували, чи має насправді людська душа вагу
Августинці обирали ліси, гори та узбережжя для своїх монастирів. Прямий контакт із природою надавав їм ресурси та духовний авторитет. Сільський простір став фундаментом їхньої ідентичності та стратегії виживання.
«Природа надавала ченцям особливі духовні сили», — зазначає історикиня.
Дослідження Ілко показує: екологічне мислення має глибокі історичні корені. Августинський досвід поєднував віру, працю та турботу про довкілля, що робить його актуальним у сучасному контексті сталого розвитку.
Залишити відповідь