У заплавах річки Міссісіпі науковці спіймали одну з найбільших прісноводних риб Північної Америки — місісіпського панцирника (Atractosteus spatula), пише Успіх in UA.
Ця «жива викопна істота» є найбільшим видом серед панцирних щук, чия еволюційна історія налічує понад 100 мільйонів років, повідомляє techno.nv.ua.
Відомий іхтіолог Соломон Девід, якого в США називають «гар-ґай» («хлопець-щука»), повідомив, що його команда зловила найбільший екземпляр за всю практику. Довжина риби становила 2,4 метра, а вага — близько 136 кілограмів. Після вимірювань і маркування щуку випустили назад у дику природу.
За словами Девіда, ця риба мала надзвичайно масивну голову й широке тіло, а її вік, ймовірно, перевищував 50 років — можливо, навіть сягав 90. Місісіпські панцирники ростуть повільно, досягаючи довжини понад 1,8 метра, і можуть жити понад століття.
Дослідження проводиться в межах проєкту відновлення заплав Міссісіпі, який очолює організація The Nature Conservancy Mississippi. Панцирні щуки відіграють важливу роль у цьому процесі — вони використовують заплави для нересту, живлення та росту, і їхня присутність вказує на здоровий екосистемний зв’язок між річкою та її заплавами.
Попри страхітливу зовнішність, ці риби не становлять небезпеки для людини. Вони поїдають усе, що можуть проковтнути, але їхня паща замала, аби зашкодити людині. Проте діяльність людини загрожує виду — дамби й греблі перешкоджають міграціям до місць нересту, а неконтрольований вилов може зменшити популяцію.
Читайте також: Науковці встановили, яка морська риба є найрозумнішою
Місісіпські панцирники — справжні «живі викопні». Їхні предки існували ще за часів динозаврів, і еволюційні зміни в них відбуваються вкрай повільно. У 2024 році команда Девіда виявила гібриди між алігаторовим та довгорилим панцирником — нащадків двох ліній, що розійшлися близько 100 мільйонів років тому. Це найдавніше з відомих еволюційних розділень між сучасними видами, здатними до схрещування.
Науковці припускають, що секрет довголіття панцирних риб може критися у високій здатності до відновлення ДНК. Це відкриття може мати велике значення для медицини, зокрема у дослідженнях ракових захворювань.
Залишити відповідь