Представники Національного музею історії України показали, як виглядає срібна таця із зображенням римської богині родючості Церери, пише Успіх in UA.
Про це йдеться на сторінці “Скарбниця Національного музею історії України” у Facebook.
На цій невеликий срібній таці, виготовленій у варшавській майстерні Томаша Клімашевського десь у 1810-1830 роках, викарбовано образ римської богині родючості Церери. Поряд два хлопчаки-амури приносять їй дари природи: один – хрумкі яблука і соковиті груші, іншій – чималенький сніп пшениці. Богиня сидить під деревом, обвитим виноградною лозою. Однією рукою вона спирається на круглобокий гарбуз, іншою торкається фруктів, які пропонує амур.
Персонажі зображені на фоні майстерно виконаного пейзажу – долина, оточена горами, на одній з гір здіймається замок.
Ця таця, завдяки зображенням, мабуть, символізувала дім як «повну чашу».
Вона, найвірогідніше, використовувалася для візитних карток в одній із заможних родин у Львові.
Візитки увійшли до європейського побуту ще напочатку ХVIII століття. Тоді вони були атрибутом аристократії і мали вигляд гральної карти з ім’ям відвідувача – візитера (від фр. visite). У першій половині XIX століття зовнішній вигляд візиток значно спростився – вони мали вигляд білих прямокутничків, на яких зазначалися прізвище, ім’я та по-батькові. Жіноча картка була дещо більше за розміром, ніж чоловіча, яка мала відповідати розміру його нагрудної кишені.
Візитні картки не обов’язково виконували інформаційну функцію, проте вони були обов’язковим аксесуаром людей з вищого суспільства, частиною своєрідного етикету, який передбачав де, коли і як необхідно використовувати візитні картки.
Жінки проводили більшу частину свого часу, здійснюючи візити одна до одної на чашку чаю. Під час візиту заміжні жінки часто залишали візитну картку чоловіка (передбачалося, що в цьому випадку вона залишала одну картку свою і дві чоловіка – одну для господині і одну для чоловіка господині).
Читайте також: Українські науковці показали скіфський перстень, який належав дівчинці 6-7 років
Незалежно від того, скільки разів людина відвідувала своїх знайомих або приходила на званий обід (вечерю), вона мала щоразу залишати свою візитну картку після будь-якого вечірнього заходу. Під час візитів на картках іноді писали запрошення у відповідь господареві на візит.
Для того, щоб гості залишали свої візитні картки, у передпокої стояла срібна таця, як та, що зберігається в нашому музеї. У менш заможних домогосподарствах використовувалися фарфорові китайські блюдця.
З часом аристократична традиція відійшла у минуле. Візитки стали більш практичними. А срібна таця потрапила до музейної збірки, розповідаючи нам про минулі часи.
Залишити відповідь