Дослідники виявили хімічні залишки стародавнього меду, що зберігалися в бронзових глечиках, похованих під 2500-річним італійським храмом, колись присвяченому забутому грецькому божеству, пише Успіх in UA.
Це може бути найстарішим ритуальним медом у світі, повідомляє arkeonews.net.
Новий біомолекулярний аналіз показує, що бронзові глечики з грецького святилища VI століття до нашої ери в Італії колись містили мед, що пропонує нове розуміння давніх ритуалів та бджільництва.
Вчені підтвердили, що таємничі залишки меду, знайдені в бронзових глечиках у давньогрецькій святині, є 2500-річним відкриттям, що стало визначним проривом у поєднанні археології та сучасної хімії. Це відкриття, нещодавно опубліковане в журналі Американського хімічного товариства, переписує наше розуміння давніх середземноморських ритуалів та харчових практик.
Глеки були розкопані в 1954 році у підземному святилища в Пестумі, Італія, колишній грецькій колонії, розташованій поблизу сучасного Неаполя. Усередині святилища було кілька бронзових гідрій та амфор — церемоніальних посудин — що містили липку воскову пасту. У той час археологи вважали, що речовина могла бути медом, піднесеним богам, проте десятиліття наукових досліджень не змогли підтвердити цю гіпотезу. Проте так відбувалося тільки до цього часу.
Тепер, за допомогою передової мас-спектрометрії, інфрачервоної спектроскопії та протеомного аналізу, дослідницька група під керівництвом доктора Лусіани да Коста Карвалью та доктора Джеймса Маккаллаха з Оксфордського університету підтвердила наявність гексозних цукрів, білків маточного молочка та інших біомаркерів, унікально пов’язаних з Apis mellifera — західною медоносною бджолою.
«Стародавні залишки – це більше, ніж просто кулінарні залишки, це біохімічні капсули часу. Ми знайшли молекулярні докази, які переконливо підтверджують початкову ідею – ці посудини колись містили справжній мед . Виявлення меду змінює наше розуміння ритуальних практик у середземноморському світі», – сказав доктор да Коста Карвалью.
Використовуючи багатофакторний аналітичний підхід, команда виявила:
- Гексозні цукри, відмінна риса натурального меду
- Сполуки, що розкладають сахариди, такі як 5-метилфурфурал
- Білки маточного молочка, специфічні для Apis mellifera (західної медоносної бджоли)
- Кислотний хімічний профіль, що відповідає характеру розкладання стародавнього меду та бджолиного воску
- Мідно-цукрові сполуки утворювалися там, де мед взаємодіяв з бронзовими посудинами.
Команда порівняла ці стародавні залишки із сучасними зразками бджолиного воску, сирого меду та стільників, отриманих з Італії та Греції, включаючи витримані зразки для імітації тривалого зберігання. Результати були безпомилковими — хімічно залишки VI століття до нашої ери були найбільш схожими на деградовану форму меду.
Мед був чимось більшим, ніж просто солодкими ласощами для стародавніх цивілізацій. У грецькій міфології мед був символом безсмертя та божественного харчування, і, як вважається, ним годували немовляти Зевса. Присутність меду в релігійному контексті — запечатаного в глечики та закопаного під недоступним святилищем — свідчить про те, що він, ймовірно, був частиною ритуальних жертвоприношень.
Саме святилище знайшли з порожнім залізним ліжком, що додатково натякає на церемоніальні практики, пов’язані зі смертю, відродженням або божественною присутністю.
«Це не було місцем для зберігання їжі. Це було священне місце», – пояснює співавтор Келлі Домоні з музею Ашмола, де зараз зберігаються залишки.
Це дослідження вирізняється не лише відкриттям меду, але й інноваційними методами, що використовуються для його підтвердження. На відміну від попередніх аналізів 1960-х–1980-х років, які могли ідентифікувати лише жирні кислоти та воскоподібні речовини, у поточному дослідженні використовувалися:
- Термічне розділення ГХ-МС для виявлення летких сполук
- Іонна хроматографія-МС для виявлення цукрів та кислот
- Висхідна протеоміка для ідентифікації специфічних для бджіл білків
Ці інструменти дозволили дослідникам відрізнити мед від інших можливих речовин, таких як тваринні жири, смоли або рослинні олії, які довго затьмарювали попередні інтерпретації.
Це дослідження тепер служить орієнтиром для майбутнього аналізу залишків, особливо артефактів, що зберігаються в музеях, які раніше вважалися хімічно недоступними.
Читайте також: Науковці з’ясували, який компонент запобігає псуванню меду
Це повторне відкриття меду в давньогрецьких глечиках — це більше, ніж біохімічний прорив, це місток між наукою та священною традицією. Вперше за понад два тисячоліття ми тепер знаємо, що мерехтлива рідина, яку колись наливали в ці церемоніальні посудини, справді була медом, збереженим часом, ритуалами та міддю.
Дослідження підкреслює не лише те, що цінували стародавні люди, а й те, наскільки далеко просунулася наука у розкритті невидимих історій минулого.
Залишити відповідь