Вінсент Ван Гог страждав на різні ментальні розлади з підліткового віку, пише Успіх in UA.
Після перенесеної кризи психічного здоров’я він відрізав собі частину лівого вуха.
У липні 1890 року він вистрелив у себе в полі у передмісті Парижа. Від отриманих даних поранень художник помер через два дні, у віці 37 років.
Існувало багато теорій про природу психічної хвороби художника, але одна з найпереконливіших полягає в тому, що у Ван Гога був біполярний розлад, повідомляє bbc.com.
Перші припущення про те, що у Ван Гога був біполярний розлад, зʼявилися у німецькому досліджені 1938 року.
Пізніше за дослідження взялися вчені із Нідерландів.
“Нам пощастило вивчити майже 1000 листів, які Ван Гог написав своєму братові та іншим, і на їх основі ми зробили висновки”, – каже один із авторів дослідження 2020 року, професор психіатрії на пенсії Віллем Нолен з Гронінгенського університету в Нідерландах.
Він сказав, що листи дали його команді можливість переглянути докази симптомів з метою встановити діагноз.
Намір авторів полягав у тому, щоб провести “широке діагностичне інтерв’ю” пацієнта Ван Гога і проаналізувати його психічне здоровʼя. Хоча вони й визнають, що художник писав листи не для лікаря і, можливо, не завжди був цілком чесним в своїх описах.
“Він міг перебільшувати свої симптоми у листах до брата, тому що йому були потрібні гроші і допомога. Але, можливо, коли він писав іншим членам родини, наприклад, матері, він міг помʼякшувати симптоми”, – каже професор Нолен.
Професор Нолен сам переглянув усі шість томів листів. Дослідники також опитали трьох різних істориків мистецтва з музею Вінсента ван Гога в Нідерландах, які є експертами з життя та творчості художника.
Висновок, який зробили дослідники у Міжнародному журналі біполярних розладів, полягає в тому, що у Ван Гога розвинувся біполярний розлад із рисами межового розладу особистості, який “швидше за все погіршився через вживання алкоголю й недоїдання”.
Сам Ван Гог за життя не до кінця розумів, що з ним не так. Він писав про “психічну або нервову лихоманку чи божевілля, я не знаю, що сказати або як це назвати”. Він спочатку описував свій стан як “звичайний напад божевілля художника”, можливо, щоб заспокоїти свою родину.
Але автори дослідження знайшли докази того, що він страждав від депресії в підлітковому віці. Свідчення також відповідали критеріям межового розладу особистості, до того ж він багато пив і вчиняв самокалічення. Але ознаки того, що він проходив через чіткі депресивні та маніакальні фази, вказують на біполярний розлад.
“Не зовсім зрозуміло, на яку форму біполярного розладу він страждав, тому що, попри те, що в нього були дуже важкі епізоди депресії, – каже професор Нолен, – ми не можемо сказати з листів, чи впливали маніакальні епізоди на його соціальне життя”.
З його творчих доробків ми знаємо, що в житті Ван Гога, особливо наприкінці, були часи, коли він був дуже продуктивним, малював портрети та автопортрети, поля та квіти, а також притулок у Сен-Ремі, де він жив понад рік.
Професор Нолен каже, що, можливо, Ван Гог більше малював, коли перебував у гіпоманіакальному стані, і ця фаза біполярного розладу іноді асоціюється з нападами надзвичайної творчості.
Про це відкрито розповідали деякі відомі особистості з біполярним розладом, як-от Марая Кері, Демі Ловато, Селена Гомес і Бібе Рекса , а також велика кількість інших музикантів, акторів і художників – живих і мертвих – які описували симптоми, дуже схожі на цей стан.
Професор Нолен каже, що в листах Ван Гога та в його мистецтві є такі ж переконливі докази депресивної фази розладу.
У нього було “щонайменше 10 депресивних епізодів, якщо не більше, і вони ставали важчими, попри те, що його лікували у психіатричній клініці більш ніж рік”.
Читайте також: Вчені встановили, чому Ван Гог відрізав собі вухо
Професор Нолен каже, що під час важких депресивних епізодів Ван Гог малював не так багато – іноді взагалі не малював – “або те, що він створював, було дуже сумним і незрівнянним з іншими його картинами”.
Вінсент Ван Гог виживав усе своє життя, і як художник (він продав лише одну картину), і як людини з важким психічним розладом. Але професор Нолен вважає, що його історія, ймовірно, була б зовсім іншою, якби Ван Бог жив сьогодні.
“Йому, мабуть, поставили б діагноз, порадили б не пити і, можливо, він би не впадав у депресивні та маніакальні епізоди. Складно сказати, чи вплинуло б це на нього як художника, але він, ймовірно, не вбив би себе”.
Залишити відповідь