У відсутності світла мозок починає працювати інакше: він намагається заповнити прогалини у сприйнятті, створюючи образи, яких насправді не існує, а саме тому ми часто “бачимо” рух, тіні чи навіть монстрів у темряві, пише Успіх in UA.
Темрява завжди викликала у людей страх і настороженість. Цей ефект має наукове пояснення. Сучасні дослідження показують, що страх темряви пов’язаний не лише з емоціями, а й із фізіологічними особливостями зору, повідомляє www.obozrevatel.com.
Більшість із нас сприймає зір як об’єктивне відображення світу.
“Ми вважаємо, що бачимо саме те, що існує насправді. Але наш зір можна обдурити. Це складна система біохімічних і нейрологічних процесів”, – пояснив Скотт Е. Броді, професор офтальмології Колумбійського університету.
Зорові ілюзії – найкраще тому підтвердження. Вони показують, що наші очі і мозок працюють не як камера, а як складний інтерпретатор сигналів. Наприклад, якщо злегка натиснути пальцем на повіку, ви побачите рухоме світле коло. Це не галюцинація, а результат механічного тиску на сітківку.
Нейрони реагують на подразнення – і мозок “домальовує” світлову пляму. Це явище називають фосфенами (від грецького phos – світло, phainein – показувати). Ми бачимо світло, навіть коли його немає.
Навіть коли ми гасимо світло, наші очі не “вимикаються”. Сітківка продовжує працювати – просто в діло вступають паличкові клітини, які більш чутливі до слабкого освітлення. Саме тому в темряві ми краще помічаємо рухи з країв поля зору – там паличок найбільше.
У темряві мозок продовжує отримувати сигнали, хоча світла вже майже немає. Маленькі коливання в роботі клітин створюють випадкові імпульси, які мозок може трактувати як “щось” – миготіння, тінь, пляму. Це – візуальний шум, або “оптичний статик”.
Таким чином, коли ви дивитесь у пітьму і здається, що щось рухається – це не примара, а звичайна хімія та електрика вашої нервової системи.
Навіть у повній темряві ми не бачимо абсолютну чорноту. Те, що сприймається як “темрява”, насправді має сіруватий відтінок. Цей феномен називається ейгенґрау (eigengrau), або “власна сірість”. Його вперше описав німецький фізик Густав Фехнер у XIX столітті.
Читайте також: Вчені з’ясували, чи дійсно собаки здатні бачити привидів
Причина – у постійній активності зорового нерва, який генерує слабкі електричні сигнали навіть без світла. Мозок зчитує їх як тьмяні спалахи чи рівномірну сіру вуаль, ніби шум телевізора без сигналу. Саме тому “абсолютна темрява” для людини – ілюзія. Ми завжди бачимо трохи більше, ніж нічого.
Коли візуальні сигнали слабшають, інші відчуття різко загострюються. Ми чуємо кожен скрип, кожен подих вітру. Тіло нагадує про себе – ми відчуваємо власні руки, положення тіла у просторі. Ця здатність називається пропріоцепцією – “внутрішнім зором”, який допомагає мозку знати, де ми знаходимося. У поєднанні з підсвідомим страхом невідомого, цей ефект може створити відчуття присутності когось поруч.
Залишити відповідь