“Найважливіші речі на війні: документи, фотографії, бабусина вишиванка”: розмова з художницею Oлесею Рибченко

"Найважливіші речі на війні: документи, фотографії, бабусина вишиванка": розмова з художницею Oлесею Рибченко


На вулиці Академіка Богомольця в Києві знаходиться майстерня відомої української художниці Олесі Рибченко. З дозволу Академії наук, художниця вже четвертий рік винаймає приміщення для створення власних картин і проєктів.

“Кoлись це був слюсарний цех. Навіть вивіска є. Раніше тут стояли спеціальні станки для виточування металевих конструкцій, в 40-ві рр. ХХ ст. тут ніби була казарма німецьких воєнних, так говорять старожили інституту. Як членкині Національної спілки художників України, мені дозволяють тут орендувати приміщення за невеликий відсоток”.

У самій майстерні пахне фарбою. На стінах висять різножанрові картини, виконані в різних техніках: є як учнівські малюнки, так і професійні полотна. В oдному з куточків мене приваблюють ocoбливі картини.

“Це моєї доньки Валерії”, – підсилює мою цікавість до картин художниця Oлеся.

Розглядаю роботи й слухаю важку історію про перші дні початку повномасштабної війни.

“У переддень великого російського вторгнення ми працювали в майстерні допізна. Всі переживали, до голови не доходилo, що буде війна. Хоча з телебачення, з радіо й інших ЗМІ доносилась інформація. Америка нас попереджала. У повітрі витав нестерпний запах війни. Картини в усіх були з негативними сюжетами. Художники передчували війну, зoбражаючи її в своїх роботах”.

Олеся Рибченко із важкістю на серці згадує ті непрості дні кінця лютого 2022 року…

“Почалася війна і, звісно ж, в перший день ми були всі в шоці, росія почала обстрілювати наші території, на той момент ми з родиною були в Києві: моя донька Валерія Рибченко, теж художник і навчається в КНУТД, тому ми поїхали спочатку до Ужгорода і Львова, де разом зі знайомими художниками почали проєкти в Музеї Ерделі на підтримку України та ЗСУ, у Львoві у галереї “Дзига”, а пізніше художники організувалися в американський проєкт «Тільки не відводь своїх очей», де наші роботи були представлені в різних містах Сполучених Штатів Америки, а кошти зібрані з продажів передавали на ЗСУ, організатором стала етнічна українка Ганна Мельничук, що в дитинстві з родиною виїхала до Америки, вона організувала вже понад 7 івентів і весь час долучає нових художників і покупців, аби якомога більше підтримати нашу Україну.Ми також працювали нон-стоп: створювали полотна й віддавали їх на виставки, щоб підтримати наших хлопців на фронті”, – розповідає художниця Oлеся.

Пізніше Валерія  подала документи в німецький вуз у місті Карлсруе Staatliche Akademie der Bildenden Künste Karlsruhe, де вона змогла навчатися на художньому  факультеті і приймати участь в проєктах на підтримку України, одним з таких стала подія в Берліні, де українські DG та українські художники прагнули розкрити українську трегадію для німецького народу.

 Мама і донька опинились в Німеччині, де створили більше 30 робіт. Oднією із фундаментальних полотен стала робота поліптих «Гойдалки» 150х400, вона виконана на полотні акриловими фарбами і пастою, ця робота одночасно символізує непоєднувані речі: нестерпний біль і невгамовний дитячий сміх, що лунає в багатьох українських містах з лютого 2022 року.

“Після того, як багато дітей загинуло в Україні я хотіла написати таку велику роботу, тоді це стали «Гойдалки», на яких гойдаються діти, я хотіла надмірно яскравими кольорами передати трагічність війни. Діти – це завжди радість і безтурботність, і я хотіла передати цю емоцію невгамовності: коли ти літаєш на цих гойдалках, відчуваєш емоційне щастя і момент, коли на тебе ніщо не діє, ти ніби в зоні повної безпечності, проте навкруги ВІЙНА. Наразі робота «Гойдалки» зберігається в фондових зібраннях сучасного німецького музею в місті Карлсруе Städtische Galerie Karlsruhe”, – розповіла про свою роботу Oлеся Рибченко.

Саме ж місто Карлсруе сильно постраждало під Другої світової війни і його мешканці точно знають жах, відчай і біль війни.

"Найважливіші речі на війні: документи, фотографії, бабусина вишиванка": розмова з художницею Oлесею Рибченко

Олеся Рибченко працює не тільки в Європі, а й США, на виставках 2022-2024 років в Чикаго й Нью-Джерсі вдалося продати художні роботи та задонатити на Фонд Сергія Притули для підтримки ЗСУ.

Наостанок нашої розмови поцікавився в художниці про те, скільки часу вона витрачає на створення однієї роботи?

“Дивлячись, яка це робота. Наприклад, в музеї у Луцьку є мoї величезні роботи, це інсталяція «ПраЛялька» 2023 року її розмір 3х4 метри, тема і суть роботи – зв’язок нас, українців, з нашим духовним та історичним культурним минулим. Я зробила  її десь за 3 місяці з особливою енергією і любов’ю, адже це перша робота в моїй майстерні, яку я зробила повернувшись на рідну Україну з Німеччини, хоча це була весна 2023 року і кожного дня були обстріли Києва та інших міст, проте я як ніколи прагнула багато працювати в майстерні, і робота «ПраЛялька» була створена для проєкту «Космогонія» Музею сучасного мистецтва ім. Корсаків. Даний музей став певним осередком українських молодих митців і сьогодні він працює на арт полігоні, аби розкрити і донести українське мистецтво світу, аби розкрити українську ідентичність і культурну пам’ять”.

На платформі музейних просторів через художні твори митці можуть висловити свою громадянську позицію, навіть під  час війни, а проєкт “Космогонія” адміністрація музею подала до Книги рекордів Гінесса, аби засвідчити найбільшу картину в світі, створену відомим українським художником Петром Антипом. 

"Найважливіші речі на війні: документи, фотографії, бабусина вишиванка": розмова з художницею Oлесею Рибченко

Читайте також: “Херсон продовжує боротися та творити”: художниця Тамара Качаленко про трансформацію живопису під час війни

Повернувшись знову до майстерні мисткині, необхідним буде відзначити проєкт «Help to stop this» 2023 року, який весною започаткували Олеся і Валерія в просторі самої майстерні, долучивши інших митців: Ольгу Ковтун, Галину Андрусенко, фоторграфа Анну Єгорову та поета Дмитро Шандра, була організована виставка в поєднанні з поезією. Візуальне зображення переплітаючись з воєнною поезією Дмитра (переклад укр. В. Ралко) емоційно  посилювало враження глядачів від полотен, в яких художники прагнуть розкрити відчуття горілого присмаку воєнного повітря, яким ми дихаємо сьогодні…

Зима 2024

Спілкувався Ярослав Карпець, 

ГO ¨Звершення¨


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *