22 лютого в приміщенні українського камерного театру “Вільні” відбудеться вистава “Великий льох”. Цю містерійну поему Тарас Шевченко написав ще в 1845 році. В алегоричній і фантастичній формі письменник осмислює складну українську історію. Три етапи занепаду України показано в творі: Переяславська рада, поразка гетьмана Івана Мазепи, руйнування Запорозької Січі. Чому в оптиці режисерів і акторів опинився такий складний матеріал? Як була знайдена форма для Шевченкового твору і, як вона втілилася на сцені, – про це й поговорили із режисеркою вистави “Великий льох” Олександрою Кісілевською.


Як з’явилась ідея поставити саме цей твір Тараса Шевченка? І чому саме цей твір?
Я давно мріяла поставити щось етнічне, але ми шукали матеріал, який мало відомий і з сенсами, які ще не відкривали в постановках, не вивчали в школах. На жаль, той Тарас Шевченко, якого ми з вами вивчали в школі – це лише маленька частина його творів. Він – глибокий письменник, який у своїх маловідомих творах підіймає дуже важкі і різкі питання для сприйняття. Але справжні сенси та його позиція розкривається саме в невідомих та непопулярних творах. Саме тому для постановки обрали «Великий льох».
Cкільки часу знадобилося, щоби знайти форму для цього твору?
Це дуже складний для читання твір. Ми з акторами перечитали його багато разів, поки зрозуміли про що ця містерія. Шукати форму було важко, спочатку шукали пластичне рішення та можливість передати текст, де багато історичних подій нашого минулого і багато запитань, але мало відповідей. Ще складніше було зробити правильну подачу для глядача. Щойно знайшли атмосферу і пластичне рішення – вистава народилась сама собою.
Чи довго тривали репетиції вистави?
2 місяці.
Яке Ваше ставлення до творчості Тараса Шевченка? Який улюблений твір і чому саме цей?
Тарас Шевченко не був пасивним спостерігачем подій в Україні, він – борець за нашу свободу та внутрішню свободу людини. Я люблю шукати складні твори в кожного автора, адже не все в цих творах подається напряму. Тому, «Великий льох» – мій фаворит з його творів. Бо кожен раз перечитуючи, ти бачиш нові сенси.

Які труднощі виникали при постановці цього матеріалу?
Зрозуміти: про який насправді великий льох мовиться. І що автор в цю метафору заклав. Хто не знає: великий льох – це скритий погреб у дворі, який, якщо не знаєш де саме він знаходиться, дуже складно знайти. Сам сюжет містерії описує багато історичних подій і захоплень нашої країни віками, але що жоден загарбник так і не знайшов нашого великого льоху, щоб вони не робили з нашим народом. Зрозуміти, що насправді закладено в цей образ «Великого льоху» – було найскладніше.
Які актори беруть участь в спектаклі?
У виставі грає шість акторок. Вони перевтілюються під час постановки в різні образи. Зараз одна з акторок (Ганна Мирошниченко) пішла медиком на передову, а ми продовжуємо грати цю виставу складом із п’яти актрис.
Це Інна Полівода, Ярослава Венцеславська, Анна Глуховцова, Тетяна Дзюбинська, Севіль Мехтієва.

Як підбирали костюми?
Образи створенні в поєднанні культури самураїв та української етніки. Всі шість акторок – це, ніби образи український жінок: сильні, незалежні, слабкі, ніжні, вольові. Кольори, які є символом для українців: чорний, білий, червоний. Костюми авторські і створенні нами за ескізами, які мені наснились.
На Вашу думку, творчість Тараса Шевченка актуальна під час війни, повномасштабного вторгнення росії на територію України?
Як ніколи. Зараз час відкривати мистецтво з нової невідомої сторони. Раніше сприйняття української літератури – це образ нещасного народу. Зараз час відкласти все, що ми вивчали в школах, та перечитати, відкрити для себе з нового боку, переосмислити тих класичних авторів, яких колись вивчали. Шевченко ніби пише про наші часи, ставить запитання, на які ми, українці, століттями самі не можемо відповісти: Хто ми? Яке наше минуле? Яка ідентичність? Як ми бачимо себе? Що для нас воля? Куди ми йдемо?
Війна – це як перезавантаження, наш шанс знайти відповіді на ці питання. Усіх нас змінила війна: хтось виїхав, зрозумівши, що наша країна – не його, хтось мужньо пішов захищати Батьківщину. Зараз якраз відбувається становлення нас як українців, які мають минуле боротьби та майбутнє, яке залежить від нас.

Переспективи цього проєкту в недалекому майбутньому.
Це складна вистава. Завжди в фіналі глядачі знаходяться в шоковому стані. Так і має бути. Адже це щира вистава, яка підіймає питання, які нам не- приємні. Ми би хотіли, щоб цю виставу побачили за кордоном. Бо ця вистава – це відображення нас, народу, який бореться за свою свободу та правду.
Спілкувався Ярослав Карпець
Фото театру “Вільні”
Залишити відповідь