На українському Поліссі збереглася унікальна традиція — бортництво, тобто добування меду диких бджіл із природних та штучних дупел. За легендою, назва річки Уборть походить від слова «борть». Колись у густих лісах мед диких бджіл стікав у воду, надаючи їй коричневого відтінку та солодкого смаку.
Ця легенда й досі нагадує про тісний зв’язок людини з природою. Про це на своїй сторінці у Facebook розповів Ігор Поддубцев.
Історичне значення бортництва
У часи Київської Русі бортництво мало стратегічне господарське значення. Мед і віск були основними товарами для експорту, а бортні дерева охоронялися законами. «Руська правда» передбачала суворі покарання за їх знищення. Топоніми Полісся — річка Уборть, село Перга, урочище Бортне — зберігають пам’ять про цей промисел.
Відродження традиції у ХХ–ХХІ століттях
У 1990-х роках, коли економічна криза змусила місцевих жителів шукати альтернативні джерела доходу, бортництво отримало нове життя. Сьогодні у селах Житомирської та Рівненської областей понад 100 родин займаються цим промислом, а кількість бортей перевищує 500.
Основні особливості сучасного бортництва:
- Використання старих дерев — сосен, дубів та лип віком понад 100–150 років.
- Розташування бортей на висоті 5–15 метрів від землі.
- Збереження традиційних методів догляду за дикими бджолами.
- Передача знань від покоління до покоління.
Міжнародне визнання
У 2018 році бортництво було внесено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Житомирщина стала центром відродження цієї практики. А вже у 2020 році культура бортництва Білорусі та Польщі увійшла до Репрезентативного списку ЮНЕСКО нематеріальної культурної спадщини людства. Українські фахівці активно працюють над тим, щоб і наша традиція отримала аналогічне міжнародне визнання.
Перспективи для Полісся
Бортництво сьогодні — це не лише спосіб добування меду, а й важливий елемент культурної ідентичності. Воно може стати основою для розвитку екотуризму, популяризації регіону та збереження унікальної спадщини.
Залишити відповідь