Близько 15 000 років тому люди одомашнили собак, але протягом багато років так і не змогли приручити величезну кількість різних видів, пише Успіх in UA.
Що відрізняє тварин, яких можна приручити, від тих, кого неможливо зробити компаньйоном людини? Виявляється, що процес одомашнення залежить від 6 характеристик, якими володіють лише деякі ссавці, повідомляє www.unian.ua.
Одомашнення – це не просто впіймання дикої тварини та утримання її в домі. Це взаємовигідна співпраця, за якої два неспоріднені види отримують взаємну вигоду від спільного проведення часу.
Так вовки стали собаками, тому що люди запропонували обмін їжею і теплом в обмін на захист. Дикі кішки стали менш дикими, коли поява людських поселень і гризунів, яких вони приваблювали, зробила спілкування з людьми схожим на легкий буфет, додали у виданні.
У дослідженні 2024 року йдеться про те, що стародавні мисливці-збирачі в Південній Америці, імовірно, тримали лисиць як домашніх тварин до появи на континенті домашніх собак. Свідоцтва цього несподіваного союзу було знайдено на 1500-річному цвинтарі в Патагонії, Аргентина.
Це місце археологи виявили 1991 року. На цвинтарі знайшли рештки щонайменше 24 мисливців-збирачів і невпізнаного псового, похованого серед них. Генетичні та ізотопні аналізи показали, що ця тварина належала до виду Dusicyon avus, вимерлого виду хижих ссавців родини псових.
Хімічні аналізи засвідчили, що ця тварина харчувалася здебільшого їжею, схожою на людську, що дає змогу припустити, що її годували люди й, ймовірно, тримали як компаньйона або домашню тварину, йдеться в дослідженні.
У 1959 році вчені розпочали експеримент, щоб перевірити, чи можна перетворити чорно-буру лисицю на домашню тварину. На відміну від одомашнення кішок і собак, яке відбувалося поступово, в експерименті активно відбирали особини з поступливим характером, і за 59 років відбулася чудова трансформація.
“Починаючи з популяції диких лисиць, протягом шести поколінь (6 років для цих лисиць, оскільки вони розмножуються щороку) відбір виключно за лагідністю призвів до появи підгрупи лисиць, які лизали руки експериментаторів, їх можна було брати на руки та гладити, вони скиглили, коли люди йшли, і виляли хвостами, коли люди наближалися”, – писав учений Лі Алан Дугаткін у статті 2018 року про це дослідження.
Учений зазначив, що вже до 15-го покоління рівень гормонів стресу тварин, які брали участь в експерименті, був приблизно вдвічі нижчим, ніж у диких лисиць.
“З кожним поколінням їхні наднирники ставали дедалі меншими й меншими. Рівень серотоніну також підвищився, що зробило тварин “щасливішими”. Під час експерименту дослідники також виявили, що одомашнені лисиці мали плямисте “подібне до дворняжки” забарвлення шерсті, а також більш ювенільні риси обличчя (більш короткі, округлі, більш схожі на собачі морди) і статуру (більш кремезні, а не витончені кінцівки)”, – розповідав Лі Алан Дугаткін.
Лисиці, як і інші псові, можуть бути одомашнені. Проте переважна більшість видів ссавців так і не були одомашнені.
Читайте також: Вчені визначили, коли насправді почався процес одомашнення собак
У своїй книзі “Рушниці, мікроби і сталь” професор географії Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі Джаред Даймонд виділив шість характеристик, якими мають володіти тварини, яких можна одомашнити. До них відносяться здатність розмножуватися в неволі, гнучкий раціон (якщо їх можна приручити за допомогою недоїдків), швидке дозрівання, поступливий характер, здатність підкорятися певній соціальній ієрархії і витривалість.
Залишити відповідь