Протягом мільйонів років Земля зазнавала впливу космічних факторів, які, можливо, мали обмежений або епізодичний вплив на еволюцію гомінідів, пише Успіх in UA.
Магнітне поле Землі — це невидимий щит, який захищає біосферу від сонячного та космічного випромінювання. Воно формується завдяки руху розплавленого металу у ядрі планети. Однак магнітне поле є нестабільним: воно періодично змінює полярність або зазнає короткочасних «відхилень», повідомляє cikavosti.com.
Близько 42 тисяч років тому сталася так звана подія Лашампа — «магнітна екскурсія», коли поле майже повністю змінило напрямок. Вчені встановили, що ця подія тривала кілька сотень років, і супроводжувалася ослабленням озонового шару. У 2021 році в журналі Science була опублікована гіпотеза, згідно з якою подія Лашампа викликала «синхронні глобальні кліматичні зміни, які призвели до значних екологічних змін, вимирання видів і трансформацій в археологічних знахідках» (Turney et al., 2021).
Проте нові моделювання, опубліковані у 2025 році, показали іншу картину. Згідно з ними, аврора бореаліс, або північне сяйво, могла сягати широт Європи та Північної Африки. Дослідники висунули припущення, що Homo sapiens могли використовувати охру як захист від ультрафіолету і мали перевагу в адаптивному одязі.
Як зазначають автори: «Це могло допомогти сучасним людям захиститися від шкідливого випромінювання, тоді як неандертальці залишалися вразливими».
Проте варто зауважити: неандертальці вже раніше переживали щонайменше три інші магнітні екскурсії, включаючи подію Бланко 114 тисяч років тому. Тому логічно виникає питання: чому саме Лашамп могла стати фатальною?
Існує низка ударних кратерів, які формувалися протягом останніх 7 мільйонів років — періоду еволюції гомінідів. Жоден із відомих кратерів не має розміру, співставного з Чиксулубом, який призвів до масового вимирання динозаврів. Наприклад, кратер Жаманшин у Казахстані має діаметр 13 км і датується 910 тис. років тому. Інші приклади — кратери Пантасма (804 тис. років тому) і Ельгигитгин (3,65 млн років тому).
Відомі удари, що могли статися на африканському континенті — такі як Ротер Камм (3,8 млн років тому) та Ауелул (3,1 млн років тому), — відбулися в період існування австралопітеків. Проте немає даних про масові зміни фауни чи флори, що могли би свідчити про серйозний екологічний вплив.
«Я не зміг знайти жодних досліджень, що описують екологічні наслідки будь-якого з цих ударів», — зазначає автор статті Майкл Маршалл.
Цікаво, що навіть падіння, яке залишило тектити в Південно-Східній Азії близько 790 000 років тому, не стало катастрофічним для Homo erectus. Цей вид вижив ще понад 600 000 років після ймовірного удару. Отже, локальний характер більшості ударів не мав істотного впливу на глобальну еволюційну траєкторію гомінідів.
Наднові — це вибухи масивних зірок, які випромінюють велику кількість високоенергетичних частинок. Ці події залишають сліди на Землі у вигляді ізотопів заліза, таких як Fe-60. Існують докази щонайменше двох таких подій за останні 4 мільйони років.
Фізик Едріан Мелотт висловив гіпотезу, що супернова 2,6 млн років тому могла викликати кліматичні зміни, які збіглися з переходом від пліоцену до плейстоцену.
«Мюонне опромінення могло б сприяти частішим лісовим пожежам та зростанню рівня онкологічних захворювань», — стверджує Мелотт.
Однак інші дослідники вказують на геологічні та екологічні причини тодішніх змін, зокрема втрату продуктивних морських біотопів. Отже, зв’язок між надновими і гомінідами залишається гіпотетичним.
Автор матеріалу слушно зауважує: «Протягом еволюції людини було багато таких, на перший погляд, небезпечних подій. Однак майже немає доказів того, що будь-яка з них спричинила вимирання гомінідів».
Незважаючи на розмаїття гіпотез, брак прямих археологічних або палеонтологічних доказів обмежує силу цих тверджень. Важливо розрізняти місцеві катастрофи від глобальних еволюційних подій. Падіння метеорита або магнітна екскурсія могли створити тимчасові кліматичні негаразди, однак вони не були єдиною або визначальною причиною вимирання гомінідів.
Найбільш імовірно, що такі події, якщо і впливали, то були одним із численних чинників у складному клубку еволюційних тисків. Наприклад, змагання за ресурси, змінні кліматичні умови, нові технології, соціальні структури й навіть хвороби могли відігравати куди важливішу роль.
Читайте також: Вчені з’ясували, чому еволюція не призвела до повторної появи динозаврів
Ідея, що космос міг визначати долю гомінідів, приваблива з точки зору наукової фантастики. Проте доказова база таких гіпотез досі слабка.
Як зазначає автор: «Я схильний думати, що падіння астероїдів, вибухи зірок і зміни магнітного поля відіграли лише незначну роль».
Основним рушієм еволюції залишаються адаптивні механізми, соціальні інновації та екологічні зміни локального характеру. Космічні події могли створити окремі виклики, але не формували повністю траєкторію розвитку нашого виду.
Залишити відповідь