У світі досі не створено єдиної класифікації кольорів людських очей, пише Успіх in UA.
Французький хірург Поль Брока першим розробив таблиці для визначення відтінків пігментації очей у другій половині XIX століття — вони містили 54 різні відтінки. Пізніше, у XX столітті, радянський антрополог і анатом Віктор Бунак запропонував розділити всі кольори очей на три основні групи: темні (чорні, карі), світлі (сині, блакитні, сірі) та змішані (темні з вкрапленнями сірого, блакитного чи зеленого), повідомляє sat.net.ua.
Статистичні дані, представлені на Міжнародному конгресі з біомедицини, свідчать: найрідкіснішим кольором очей у світі є зелений, а найпоширенішим — карий.
Поширеність різних кольорів очей серед людства виглядає так: зелений — 2%; сірий — 3%; бурштиновий — 5%; горіховий — 5%; блакитний — 8-10%; карий — до 80%.
Існують іще рідкісніші відтінки очей — червоні, рожеві та навіть фіолетові. Ці кольори вважають відхиленням від норми, і вони характерні для людей з альбінізмом. За цього вродженого стану організму людини бракує нормальної пігментації, тому райдужка набуває рожевого відтінку через видимі кровоносні судини. За інформацією ООН, у Європі та Північній Америці на альбінізм страждає одна людина з 17-20 тисяч. Найчастіше цей стан зустрічається в країнах південної Африки — зокрема, у Зімбабве він виявляється в одного з тисячі новонароджених.
Колір очей — одна з найпомітніших ознак зовнішності людини, що відображає не лише генетичні особливості, а й географічне походження наших предків. У світі існує кілька основних кольорів очей, кожен з яких має власні відтінки й особливості поширення серед населення різних регіонів планети.
Бурштинові очі найчастіше можна зустріти на Балканах, у Пакистані, Італії, Угорщині й на півдні Франції, рідше — у країнах Латинської Америки й Близького Сходу.
Український учений Віктор Бунак виокремлював чистий зелений і сіро-зелений колір очей. Цей найрідкісніший колір найчастіше мають європейці. За дослідженнями, кожен шостий зеленоокий — американець європейського походження з німецьким корінням.
Крім сіро-зеленого є й інші відтінки сірих очей. Сіроокі мешкають здебільшого в країнах Центральної й Південної Азії, а також Близького Сходу.
Поряд із сіро-блакитним виділяють чистий блакитний і синій кольори очей. Блакитні очі найпоширеніші в країнах Балтії. Однак їх можна побачити й в інших регіонах Європи, а також в Азії та Північній Африці.
Горіхові очі найчастіше трапляються в Бразилії, Північній Африці, країнах Близького Сходу й у людей з іспанським корінням.
Темно-карі очі притаманні мешканцям Африки й Азії, а світло-карі — жителям Європи, Північної та Південної Америки.
На забарвлення людських очей впливає чимало чинників, проте головним є кількість пігменту в райдужній оболонці. У світлих очах, як-от сірих чи блакитних, містяться незначні домішки пігменту меланіну. Натомість карі очі мають його високу концентрацію. Визначальну роль у пігментації відіграють гени.
Довгий час науковці вважали, що колір очей успадковується за законами Менделя (як у шкільних задачах із горохом), але нові дослідження довели, що все значно складніше. Учені виявили 16 генів, мутації в яких впливають на вироблення меланіну.
Забарвлення райдужки залежить від трьох складників: потужності утворення пігменту, пігментації судинної оболонки загалом і будови всієї волокнистої структури, особливо епітеліального межового шару. Кожен із цих чинників кодують різні гени.
Читайте також: Науковці з’ясували, чому тварини-альбіноси мають червоні очі
У менш ніж 1% населення світу пігмент в очах розташовується нерівномірно, що спричиняє гетерохромію. Найчастіше спостерігають повну гетерохромію, коли райдужки двох очей мають різні кольори. Варто наголосити, що гетерохромія — це не захворювання. Вона не впливає ні на зір, ні на сприйняття кольорів і не потребує жодного лікування.
Багато дітей народжуються з блакитними очима, однак упродовж перших місяців життя їхній колір може змінитися. Це стається через збільшення кількості меланіну в райдужці й вважається цілком природним. Проте якщо колір очей змінився в дорослої людини, це може свідчити про серйозну недугу й стати приводом звернутися до лікаря.
Залишити відповідь