Загадкові ямки на емалі стародавніх зубів можуть мати еволюційне, а не патологічне походження: це відкриття може допомогти відстежити генетичні зв’язки між видами предків людини, пише Успіх in UA.
Дослідники виявили незвичні мікроскопічні ямки на зубах людей, які жили понад два мільйони років тому — і це може змінити уявлення про еволюцію, повідомляє tsn.ua.
У новому дослідженні, вчені описують незвичайне явище на зубах викопних гомінінів — маленькі, круглі та неглибокі ямки, що раніше помилково вважалися слідами хвороб чи недоїдання. Але тепер з’явилися вагомі підстави вважати їх еволюційною ознакою.
Незвичайні ямки вперше помітили на зубах викопного виду Paranthropus robustus у Південній Африці. Згодом подібні сліди виявили й на зубах інших представників роду Paranthropus у Східній Африці та навіть на деяких зубах Australopithecus — можливих предків і Homo sapiens, і Paranthropus.
Ці ямки:
- мають однорідну форму й розмір;
- зосереджені у певних ділянках зуба;
- не супроводжуються іншими аномаліями.
До цього часу подібні сліди трактували як наслідок дитячого стресу або нестачі харчування. Але регулярність їхньої появи на зубах різних видів та в різних регіонах (зокрема в долині річки Омо в Ефіопії та на півдні Африки) дозволяє припустити, що вони мають генетичну основу.
Такі ямки могли бути побічним продуктом еволюційних змін у формуванні емалі або мати невідоме функціональне призначення. Їх порівнюють із сучасним рідкісним станом — недосконалим амелогенезом, який впливає на емаль у 0,1% сучасних людей. Але в Paranthropus ямки виявлено у понад 50% особин, що виключає їхній патологічний характер.
Вчені вважають, що ці ямки — не випадковість і не пошкодження, а ще одна риса, яку можна враховувати при реконструкції родоводу людини. Вони пропонують класифікувати їх як морфологічну особливість — можливо, ключову для розуміння ранніх стадій еволюції гомінінів.
Читайте також: Вчені встановили, як гени неандертальців вплинули на людські зуби
Результати дослідження, вказують, що так звану “рівномірну ямчастість” можна розглядати як морфологічну ознаку, пов’язану з конкретними лініями розвитку гомінінів.
Якщо це справді вроджена риса, її можна використовувати для виявлення спорідненості між викопними видами. Уже зараз вона слугує додатковим аргументом на користь того, що всі види Paranthropus походять від одного спільного предка — тобто утворюють монофілетичну групу, на відміну від деяких таксонів Australopithecus, у яких подібна структура не виявлялася.
Залишити відповідь