Сучасні археологічні дослідження та технології дистанційного зондування знову порушили давнє питання про існування Едему насправді, пише Успіх in UA.
Згідно з матеріалом National Geographic, археологи використовують супутникові технології, геопросторове картографування та переосмислення біблійної географії, щоб простежити забуті річки Едему. Один із провідних дослідників, археолог Юріс Зарінс, висуває теорію, що Едем міг розташовуватися під Перською затокою — затоплений після останнього льодовикового періоду, повідомляє techno.nv.ua.
Хоча деякі науковці залишаються скептичними, вважаючи розповідь у книзі Буття метафоричною, інші припускають, що історія могла мати реальні географічні корені — зокрема в родючих землях Месопотамії, сучасного південного Іраку.
У Бутті 2:10−14 згадується, що Едем живився однією річкою, яка розділялася на чотири: Тигр, Євфрат, Пішон і Гіхон. Тигр і Євфрат — реальні річки, що протікають через Туреччину, Сирію та Ірак, і є серцем стародавньої Месопотамії.
Щодо Пішону, біблійний археолог Джеймс Сауер припускає, що ним міг бути Ваді аль-Батін — нині висохла річкова система, яка простягалася від західної Саудівської Аравії до узбережжя Кувейту. Цю теорію підтримують супутникові знімки NASA, які виявили сліди колишніх русел, прихованих під пісками пустелі.
Гіхон, за версією Зарінса та інших, може відповідати річці Карун в Ірані. Однак критики, зокрема Джоел Баден з Єльської богословської школи, вказують на суперечність: у Біблії всі річки витікають з Едему, тоді як модель Зарінса передбачає, що вони впадають у нього.
Багато дослідників вважають, що розповідь про Едем могла бути натхнена родючими болотами південної Месопотамії — особливо в районі Басри. Ці землі, сформовані злиттям Тигру та Євфрату, були домом для складних суспільств, розвиненої іригації та легендарних садів.
Історики згадують шумерів і вавилонян, які створювали царські сади, схожі на описані в Бутті.
Як зазначає Баден: «Буття, можливо, не вказує на реальне місце, але відображає ті, які автори знали і ідеалізували».
Родючий Півмісяць — регіон, що охоплює сучасні Ірак, Сирію, Ліван та Ізраїль — вважається колискою цивілізації, де зародилося землеробство, міське життя та державність.
Одна з найцікавіших сучасних гіпотез пов’язує пошуки Едему зі змінами клімату наприкінці останнього льодовикового періоду. Зарінс припускає, що танення льодовиків спричинило різке підвищення рівня моря, затопивши колись родючий басейн, який нині лежить під Перською затокою.
Завдяки радарному супутниковому зображенню він виявив русла річок, що колись протікали через центральну та південну Аравію до затоки. Якщо ця теорія підтвердиться, Едем міг розташовуватися в точці, де сходилися чотири річки — нині прихованій під шарами солоної води та осадових порід.
Для багатьох сучасних теологів Едем — це не географічна точка, а символічна розповідь. Дослідники, як-от Франческа Ставркопулу (Університет Ексетера) та Марк Лойхтер (Університет Темпл), вважають, що Едем — це ідеалізований світ, який відображає теми невинності, вигнання та моральної відповідальності.
Читайте також: У Шотландії знайшли стародавню вирізьблену голову із матеріалу з Едему
«Едем представляє стародавній західноазійський світ, — каже Лойхтер, — від узбережжя Середземного моря до східних кордонів Асирійської та Вавилонської імперій. Це міфологічний ландшафт, створений з колективної пам’яті регіону, а не точка на карті».
Попри це, пошуки реального розташування Едему тривають. Чи то з віри, чи з наукової цікавості — ідея загубленого раю, прихованого під землею, водою чи легендою, продовжує захоплювати людську уяву.
Залишити відповідь