Картина “Острів мертвих” була написана Арнольдом Бекліном між 1880 та 1886 роками, пише Успіх in UA.
З першого погляду – примарний острів, самотня постать у білому та труна, що пливе темними водами. Але цей шедевр став одним з найвідоміших і найзагадковіших творів того часу, який зводив з розуму диктаторів та психіатрів, повідомляє rbc.ua.
Що відомо про картину “Острів мертвих” та чому Фрейд, Ленін та Гітлер не могли відвести від неї очей?
Юний Арнольд Беклін влаштувався на курси архітектурного малюнка в Академію мистецтв у Дюссельдорфі. Саме в той час почав розвиватися жанр пейзажу і його вивчали в усіх відомих художніх школах.
Картини з пейзажами мали популярність у багатіїв, у колекціонерів і у музеях. Тобто малювати пейзажі в той час було справою прибутковою і 17-річний Беклін вирішив стати саме пейзажистом.
Після школи він провів п’ять років у Римі, де вивчав мистецтво, дивився на фрески та картини. Від романтичних пейзажів Беклін перейшов до міфологічних сюжетів та алегоричних картин зі складною символікою.
У 1853 році Беклін навідався знову до Італії, де закохався у молоду італійку. Він одружився й у пари було 14 дітей, вісім з яких померли у дитинстві. Це сильно вплинуло на художника, який й так був доволі містично налаштований.
Беклін створив “Острів мертвих” у Флоренції, неподалік Англійського кладовища. Там спочивала його донька Марія – одна з вісьмох дітей, яких він втратив. Першу версію цього полотна замовив покровитель Гюнтера Александра, але вона вийшла настільки особистою, що Беклін залишив її собі.
Друга з’явилася на прохання вдови Марії Берні – саме тоді у композиції вперше з’явилася жінка в білому й труна. Жінка втратила чоловіка і картина Бекліна нагадувала їй про похорон. Автор створив для неї зменшений варіант картини на дошці, який пізніше опинився у збірці Музею мистецтва Метрополітен.
У другому варіанті не було човна. Бекліна не задовольняли варіанти картини й він знову її переробляв. Коли на полотні опинилися разом човен і постать в білому – картина отримала назву.
Сюжет зацікавив багатіїв і третя версія була створена 1883 року для галереї Фріца Гурліта. Цей варіант сподобався художнику та граверу Максу Клінгеру, який створив офорт (різновид гравюри – ред.) картини. І це сприяло популярності картини Бекліна серед широкого загалу.
Четвертий варіант картини художник написав через потребу у грошах – власником став барон Генріх Тиссен, який прикрасив нею офіс в берлінському банку. Ця картина була знищена під час бомбардувань Другої світової війни.
Загалом їх було п’ять – і кожна мала власну долю. Беклін подавав варіанти у різних тонах – сутінки, вечірнє сонце, то верхівки кипарисів похилені вітром.
Шосту й останню – завершив його син Карло у 1901 році, коли художника вже не стало. Зараз вона опинилася в Ермітажі.
Всі варіанти композиції мають зображення скелястого острова, до якого наближається човен з померлим у труні. У п’ятому варіанті є відсилка до греко-римської міфології: є річка Стікс та перевізник померлих Харон.
Скелястий острів схожий на морське узбережжя Італії або Греції. Дехто намагався шукати цей острів, але насправді його не існувало і подібність до реальних місць – випадкова.
Картина настільки захоплювала інших митців, що її почали перемальовувати, доповнювати, робити з неї гравюри, фрески, листівки, полотна. Її мовчазна, особлива мрійливість захоплювала тих, хто шукав сенсу у смерті, контролі та підсвідомості.
Жодного пояснення до своєї картини автор не мав. Вона була написана у смутку за втраченим, у болю, яким було наповнено його життя. Назву придумав не Беклін, а його дилер Фріц Гурлітт.
Беклін лише казав: “Я хотів, щоб від цієї тиші людина злякалася власних кроків”.
Кипариси, скелі, човен і постать, що пливе до невідомого берега – усе тут побудовано на напівтонах і підсвідомих страхах.
З’ясувався дивний факт – Зигмунд Фрейд, Володимир Ленін та Адольф Гітлер володіли цією картиною або ж мали з неї тісні зв’язки. І кожен з них находив щось своє в цій приглушеній алегорії смерті.
Зигмунд Фрейд тримав репродукцію “Острова мертвих” у своєму кабінеті. Для нього це була ідеальна метафора несвідомого – місця, куди ми не хочемо дивитися. Засновник психоаналізу вважав, що ця картина – невисловлений символ темніших прагнень людської психіки.
Володимир Ленін, як не парадоксально, повісив копію картини над своїм ліжком у вигнанні. Революціонер-атеїст, який заперечував потойбічне, ночував під образом човна, що пливе у вічність. Ніхто не знає, що саме він у ній бачив.
Адольф Гітлер придбав третю версію картини у 1933 році. Він встановив її спершу у своїй альпійській резиденції, а згодом переніс до рейхсканцелярії в Берліні. Зараз картина зберігається в Старій Національній галереї.
За словами істориків, диктатор, який марив контролем над життям та смертю, міг бачити у цій картині символ влади над тишею.
У 1909 році Сергій Рахманінов створив однойменну симфонічну поему, надихнувшись чорно-білою репродукцією полотна. Пізніше він зізнався: “Побачивши кольори, я б, мабуть, ніколи не написав цю музику”.
У 1945 році Голлівуд зняв фільм “Острів мертвих” – з вступом, що відтворює композицію Бекліна. Елементи картини можна побачити й в “Кінг-Конгу” (1933), і в “Чужому: Заповіт” Рідлі Скотта, де сад андроїда Девіда нагадує той самий острів смерті.
Літератори теж не відставали – у 1969 році автор наукової фантастики Роджер Желязни опублікував роман “Острів мертвих”.
Навіть у цифрову епоху її образ не зникає. У відеоіграх, коміксах і серіях вона з’являється знову й знову – ніби нагадування, що смерть і краса не протилежні.
Читайте також: Науковці виявили математичні закономірності на картинах Леонардо да Вінчі та Піта Мондріана
Через кілька років після серії “Островів мертвих” Беклін написав протилежну роботу – “Острів життя” (1888).
Той самий пейзаж, але залитий сонцем, наповнений рухом і зеленню. Наче художник намагався довести, що навіть після смерті є світло. Але світ запам’ятав саме темну версію.
Залишити відповідь