Коли 26-річний американський місіонер Джон Аллен Чау 16 листопада 2018 року плив на каяку до острова Північний Сентінел, біля берега було тихо, відчувались лише плескіт хвиль та далекий крик морських птахів, пише Успіх in UA.
Дослідник двічі намагався дістатися до берега, однак охоронці прогнали його та почали кричати. Вже під час другої спроби Джон спробував знову дістатися до берега, після чого у нього випустили стрілу, яка влучила у його водонепроникну Біблію. Тоді він зрозумів, що краще відступити, повідомляє unian.ua.
Однак на наступний день Чау вирішив продовжити свої спроби, попри те, що уряд Індії заборонив будь-які контакти з островом у 1956 році, аби захистити місцеве плем’я. Коли Чау вдалося ступити на острів, то за декілька хвилин з-за дерев з’явилися люди. Рибалки, які допомогли досліднику дістатися до місця, побачили, як його тіло перетягнули через пляж та закопали у пісок.
“Але заборона 1956 року на острові Північного Вартового була не лише для того, щоб убезпечити чужинців. Чау, керований місіонерським завзяттям, швидше за все, не хотів заподіяти шкоди жителям острова Сентінел. Однак він випустив з уваги важливий аспект їхнього існування”, – повідомив американський еволюційний біолог із Ратгерського університету Скотт Треверс.
Антропологи зазначають, що жителі Північного Вартового острова жили в майже повній ізоляції впродовж десятків тисяч років. Це означає, що сентінельці не піддавалися впливу багатьох патогенних мікроорганізмів, які поширені у зовнішньому світі, тому їхня імунна система не готова до хвороб, які ненавмисно можуть занести чужинці.
Тому індійський уряд ухвалив Постанову про Андаманські та Нікобарські острови у 1956 році, яка забороняє подорожі на Північний Вартовий острів та будь-яке наближення до нього, аби захистити сентинельців від інфекційних хвороб, проти яких вони не мають імунітету.
“Проте не лише із-за цієї причини забороняється відвідувати острів. Уряд Індії запровадив такий закон, аби зберегти культурну спадщину та традиційний спосіб життя. Зокрема регламент захищає племена від зовнішніх впливів, які можуть порушити їхній багатовіковий спосіб життя, гарантуючи, що їхні звичай, мови і традиції будуть недоторканими”, – каже Треверс.
Крім того, сторонні особи можуть експлуатувати племена з метою туризму, досліджень та видобутку ресурсів. Тому закон забороняє захоплення земель, примусові контакти та несанкціонований доступ, аби захистити їхню незалежність.
Сентінельці жили в ізоляції впродовж десятків тисяч років. Острів розміром близько 60 квадратних кілометрів густо вкритий тропічним лісом, без жодних ознак сільського господарства або великих поселень.
“Тонка смуга білопіщаних пляжів оточує сушу, порушена лише нерівними залишками відмерлих коралових рифів, які слугують природним бар’єром проти човнів. На відміну від багатьох інших Андаманських островів Індії, Північний Сентинел не зачепила сучасна інфраструктура – тут немає ні доріг, ні гаваней, ні злітно-посадкових смуг. Згори острів Норт-Сентинел виглядає незайманим – лише густі джунглі, що тягнуться до самої берегової лінії. Але крізь дерева прорізаються ледь помітні вузькі стежки, ледь помітні сліди пересування вартових”, – розповів біолог.
Дослідники вважають, що сентінельці є прямими нащадками найдавніших людських популяцій, які вийшли з Африки і розселилися в різних куточках Землі.
Вся інформація про сентінельців відома завдяки антропологу Трілокнатху Пандіту, який присвятив роки вивченню одного з останніх племен на Землі, що не мають контракту з людством.
“Його перша експедиція на північний острів Сентинел у 1967 році поклала початок серії спроб обережного спостереження за їхнім способом життя. На той час знання про сентінелів були мізерними, окрім повідомлень про їхнє запекле неприйняття чужинців”, – додав Треверс.
Протягом десятиліть Пандіт разом зі своєю командою обережно наближалися до берегів острова, залишаючи невеликі подарунки, а саме кокоси, банани та металеві інструменти, сподіваючись завоювати довіру.
“Вартові реагували непередбачувано. Іноді вони забирали підношення після того, як відвідувачі відходили. Інколи стріли летіли з дерева, чітко попереджаючи, що треба триматися подалі. Тоді, 4 січня 1991 року, сталося щось несподіване. Група вартових вийшла з джунглів і без зброї увійшла у воду. Вперше вони прийняли кокоси безпосередньо від команди Пандіта. Деякі з них ховали їх під пахви, ніби вони були цінною річчю. Свідчення інших ізольованих племен показують, що контакт може мати руйнівний вплив на їхнє здоров’я”, – зауважив біолог.
Читайте також: Вчені назвали найнебезпечніший острів на Землі
Водночас такий момент був коротким.
“Коли я роздавав кокоси, я трохи відірвався від решти команди і почав наближатися до берега. Один молодий хлопчик-вартовий скорчив смішну пику, взяв ножа і подав мені знак, що відріже мені голову. Я негайно покликав човен і швидко відступив. Жест хлопчика є знаковим. Він дав зрозуміти, що мені тут не раді”, – говорить антрополог.
Попри зусилля Пандіта, сентінельці досі залишаються загадкою, адже їхня мова не класифікована, їхні звичаї таємничі, а спосіб життя майже не змінився за тисячі років.
Залишити відповідь