На пустельних пагорбах Перу археологи виявили 3 800-річне місто, яке може змінити наше розуміння колиски цивілізації в Америці, пише Успіх in UA.
За чотири години на північ від Ліми, охристі схили долини Супе здаються непривітними: вітряні рівнини, обвалені цегляні стіни та спекотне марево, що підіймається з пустелі. Важко уявити, що ці сухі схили колись були колискою однієї з перших великих цивілізацій світу – і що прихована під цими пісками нова знахідка переписує історію Америки, повідомляє bukinfo.
У липні 2025 року перуанська археологиня докторка Рут Шейді відкрила Пеніко – місто цивілізації Караль, якому 3 800 років. Нововідкрите поселення складається з 18 споруд, включно з церемоніальними храмами та житловими комплексами. Найголовніше – воно дає нові докази того, що народ Караль зумів пристосуватися до кліматичної катастрофи без війни – стратегії виживання, яка здається такою ж винятковою сьогодні, як і тисячі років тому.
“Пеніко демонструє життя без конфліктів цивілізації Караль “, – каже Шейді, яка досліджує долину вже три десятиліття.
Задовго до ацтеків, мая чи інків, сухе узбережжя Перу було домом для цивілізації Караль – однієї з найдавніших і наймиролюбніших у світі. Їхнє головне місто Караль-Супе – визнане колискою цивілізації в Америці й включене до списку ЮНЕСКО у 2009 році – розквітло 5 000 років тому, паралельно з найпершими міськими центрами Месопотамії та Єгипту на іншому боці планети.
“Караль був населений від 3000 року до н.е. до 1800 року до н.е.”, – пояснює Шейді.
Але на відміну від цивілізацій Старого Світу, у каральській культурі не було оборонних стін, і дослідники не знайшли жодної зброї. Коли Шейді почала розкопки Каралю в 1994 році, вона відкрила суспільство, побудоване на торгівлі, музиці, ритуалах і консенсусі.
За її даними, у поселенні Караль мешкало близько 3 000 людей, а поруч було кілька менших селищ. Стратегічне розташування долини Караль-Супе поєднувало тихоокеанське узбережжя з родючими андійськими долинами та далекою Амазонією, створюючи мережу культурного й торговельного обміну.
Люди Каралю вирощували бавовну, батат, гарбузи, фрукти та перець чилі, обмінюючи їх на мінерали з гір, а також на мавп тамаринів та папуг ара як домашніх улюбленців з Амазонії. Узбережжя давало молюсків, водорості та рибу.
“Вони мали культурні контакти з людьми з джунглів, гір і навіть з далеких регіонів Еквадору та Болівії, але завжди мирні”, – каже Шейді.
Для порівняння, ацтеки, мая та інки були мілітарними державами, що часто вели затяжні війни з сусідами.
Винахідливість каральської культури поширювалася і на архітектуру та мистецтво. Амфітеатр міста був сейсмостійким, спроєктованим витримувати найсильніші землетруси Тихоокеанського вогняного кільця, і мав унікальну акустику для великих концертів.
Під час розкопок знайшли 32 поперечні флейти – одні вирізьблені з кісток пеліканів, інші прикрашені мавпами та кондорами – матеріальні докази далекої торгівлі та культурної відкритості.
“За допомогою цих інструментів вони вітали людей з узбережжя, гір і джунглів під час ритуалів та церемоній”, – сказала Шейді.
Попри соціальні успіхи, Караль зіткнувся з величезним викликом – кліматом. Близько 4 000 років тому 130-річна посуха – частина глобальних кліматичних змін, що також вразили Месопотамію, Єгипет і Китай – спричинила неврожаї та голод. Монументальні площі та піраміди Каралю поглинула пустеля.
“Кліматичні зміни спричинили кризу в Каралі, – каже Шейді. – Річки та поля висохли. Вони мусили залишити міські центри, так само як це сталося в Месопотамії”.
Довгий час команда Шейді припускала, що голодні вцілілі повністю переселилися на узбережжя, де можна було збирати молюсків і рибу. Розкопки у Вічамі, в сусідній долині Уаура, підтримували цю гіпотезу.
Але нещодавнє відкриття Пеніко розповіло іншу історію.
Збудоване вище за течією від Каралю на висоті 600 м над рівнем моря, лише за 10 км від Караль-Супе, місто Пеніко демонструє, що частина людей з Каралю адаптувалася, переселившись ближче до джерел талої води з гірських льодовиків. У долині, де річки пересохли, близькість до гірського водопостачання означала виживання.
Унікальність полягала не лише в переселенні, а й у тому, як суспільство відреагувало. Жодних слідів війни, зброї чи укріплень у Пеніко не виявили – рідкісне явище у часи нестачі ресурсів.
“Пеніко продовжує традицію Каралю жити в гармонії з природою та поважати інші культури”, – каже Шаді.
Розкопки також показали розвиток мистецтва й ритуалів. Команда Шаді знайшла витончені глиняні фігурки, намиста та різьблені кістки – зокрема одну у формі людського черепа.
Вражаюча скульптура зображує жіночу голову з вишуканою зачіскою, обличчя якої було пофарбоване червоним гематитовим пігментом. Ці артефакти свідчать, що навіть за меншої чисельності населення громада інвестувала в культурне вираження для підтримки ідентичності та єдності.
Місце розкопок вже відкрите для відвідувачів, які можуть оглянути його культові храми та житлові комплекси. Новий центр для відвідувачів з інтерактивними експозиціями має круглу форму, що відсилає до найцікавішої особливості Каралю та Пеніко – круглих центральних площ.
Ці площі розташовані у частинах міст, які археологи вважають адміністративними зонами, що є доказом існування суспільства, яке могло функціонувати на основі консенсусу – можливо, зі схожою демократичною структурою, як у Греції приблизно через 2000 років потому.
Гаспар Сіхуе, гід у Каралі, закликає мандрівників приїхати сюди до того, як ці місця стануть широко відомими.
“Мені подобається працювати гідом у долині Супе, тому що вона так далеко від головних туристичних маршрутів”, – каже він.
Водночас Шейді застерігає, що розкопки у Пеніко відносно нові, і багато будівель досі приховані під пустелею.
“Нам іще багато чого потрібно дізнатися”, – зазначає вона.
Стоячи серед площ Пеніко, цікаво замислитися, як стародавнє суспільство відповіло на кризу не завоюванням, а адаптацією. Їхня стратегія виживання – переселення ближче до води, підтримка торговельних мереж і розвиток мистецтва та ритуалів – це 3 800-річне нагадування, що співпраця може зберегтися навіть у часи величезних потрясінь.
Читайте також: У Китаї знайшли найстаріше доісторичне місто
Це послання відчувається особливо актуальним сьогодні. Перу досі залежить від андійських льодовиків як від джерела води, але за останні 58 років втратило 56% своїх тропічних льодовиків, згідно з даними урядових гляціологів.
“Є багато речей, які ми мусимо зробити, стикаючись зі зміною клімату, – каже Шейді. – Ми маємо змінити своє бачення життя і змін, що відбуваються на нашій планеті, аби людське суспільство могло продовжувати існувати з гідною якістю життя та взаємною повагою”.
Навіть наполовину поховане в перуанській пустелі, це місто здається відкриттям, яке несе уроки для всього світу.
Залишити відповідь