Уявіть, що весь навколишній світ—від вас самих до далеких зірок—не більше ніж проекція на величезну двовимірну поверхню. Звучить як сюжет фантастичного фільму з обмеженим бюджетом? Насправді, це одна з передових концепцій сучасної фізики, що прагне розкрити таємниці Всесвіту, пише Успіх in UA.
На перший погляд, голографічний принцип може здатися неінтуїтивним. Насправді, це не має нічого спільного з тривимірними зображеннями, створеними світлом, які ми звикли бачити. В науці, голограма – це скоріше спосіб опису інформації про тривимірний об’єкт за допомогою двовимірної поверхні, що його оточує.
Професор Маріка Тейлор з Бірмінгемського університету, як і багато інших вчених, стверджує, що наш Всесвіт працює за аналогічним принципом. Це не означає, що ми живемо в ілюзії чи симуляції. Радше, це вказує на те, що просторова реальність, яку ми сприймаємо як тривимірну, може бути лише проекцією інформації, закодованої на двовимірній межі Всесвіту. Уявіть порожнисту кулю: галактики і планети існують у тривимірному просторі всередині, але основна структура Всесвіту, згідно з цією теорією, має лише два виміри, повідомляє t4.com.
Виникає закономірне питання: навіщо взагалі розглядати таку складну та дивну модель? Відповідь криється в спробі розв’язати одну з фундаментальних проблем фізики – інформаційний парадокс чорних дір, сформульований Стівеном Хокінгом. Цей парадокс полягає у тому, що, згідно з нашими знаннями, чорні діри, поглинаючи об’єкти, начебто знищують інформацію про них, що суперечить основним законам квантової фізики.
Розв’язання цього парадоксу можливе, якщо припустити, що інформація про об’єкт, що потрапляє в чорну діру, не зникає, а “розмазується” по її двовимірній поверхні. Таке двовимірне представлення явищ, на думку вчених, є зручним інструментом для вивчення процесів, що відбуваються в умовах надзвичайно сильної гравітації, наприклад, у чорних дірах або в перші моменти після Великого Вибуху.
Безсумнівно, перевірити голографічну теорію на практиці – завдання не з легких. Професор Тейлор зазначає, що поки що не було знайдено прямих доказів, які б спростовували цю гіпотезу. Проте, вчені шукають зачіпки в структурі космічного мікрохвильового фону (CMB) – залишкового випромінювання від Великого Вибуху. Деякі дослідження, зокрема роботи професорів Крейга Хогана і Костаса Скендеріса, вказують на певні закономірності в CMB, які можна пояснити голографічним принципом.
Читайте також: Як матриця долі відкриває ваші приховані можливості?
Дослідження Костаса Скендеріса, зокрема, демонструють збіг передбачень голографічних моделей з даними спостережень CMB. Це відкриває захоплюючі перспективи для майбутніх досліджень, які можуть допомогти підтвердити або спростувати цю революційну теорію.
Голографічний принцип кидає виклик нашим звичним уявленням про простір, час і реальність. Хоча до остаточного підтвердження цієї теорії ще далеко, вона вже зараз стимулює нові підходи до дослідження Всесвіту та розширює горизонти нашого пізнання.
Залишити відповідь