Представники Національного музею історії України показали унікальний золотий медальйон, який є частиною одного із найбагатших скарбів середньовічної Русі, пише Успіх in UA.
Про це йдеться на сторінці “Скарбниця Національного музею історії України” у Facebook.
Цей скарб виявлений 1900 року поблизу села Сахнівка в сучасній Черкаській області. Власником більшої частини скарбу став Б. І. Ханенко, відомий київський підприємець, громадський діяч, колекціонер і меценат. Нині ці коштовності зберігаються в Національному музеї історії України.
Скарб складався з різноманітних прикрас, серед яких були, зокрема, чотири золоті медальйони. У них закріплені пластини із зображеннями Ісуса Христа, Богородиці, Іоанна Предтечі та архангела, виконані в техніці перегородчастої емалі. Вважається, що ці медальйони становили одну прикрасу із зображенням Деісуса, яка належала до великокнязівського убору.
Зазвичай такі прикраси називають бармами. Ця назва перенесена з коштовного опліччя, що входило до складу князівського й царського убору в пізніші часи. Однак деякі особливості виконання оправи емалей, зокрема невідповідність їхніх розмірів деісусній композиції, форма оголів’я та кастів й використання кольорового скла для вставок, змушують припустити, що елементи оправи виготовлено пізніше від емалей, які початково були призначені для іншого предмета. І навряд чи медальйони справді могли бути великокнязівською регалією.
В одному з менших медальйонів – вставна пластина з поясним зображенням Богородиці. Її фігура й руки звернені ліворуч, голова ледь похилена, погляд великих мигдалеподібних очей спрямований, очевидно, до Христа, постать якого має бути в центрі Деісуса. Голова Богородиці покрита мафорієм синього кольору, з-під якого видно червоний чепець. Фігура огорнена складками мафорію, що залишає відкритими частину рукавів зеленкуватої туніки із червоними поручами. Складки викладені без врахування крою вбрання та будови тіла. На плечах і на чолі зображено рівнобічні хрестики з розширеними кінцями. Ці хрестики символізують цноту Богородиці до, під час і після Різдва Христового. Ліворуч від Богоматері – червоний напис «Μ–Ρ» з титлом (характерний для скорочень діакритичний знак), праворуч – «ΘΥ» з титлом. Напис є скороченням грецького «Μητερ Θεου» – Мати Божа.
Титло має форму, не характерну для слов’янської або візантійської епіграфіки. В латинському світі значно ширше коло написів як латиною, так і грецькою, з титлом у вигляді лінії з аркоподібним виступом у центральній частині. Такі діакритичні знаки можна побачити в написах мозаїк римських, венеційських, сицилійських церков, на мааських і лімозьких емалях, на виконаних на Сицилії або у Венеції в техніці перегородчастої емалі зображеннях святих, якими оздоблені ставротеки, оправи Євангелій, єпископські митри й рукавички, в латинській книжковій графіці.
З території Русі походять лише два предмети з написами, що мають титла, форма яких близька до сахнівських: хрест Єфросинії Полоцької та потир зі Спасо-Преображенського собору в Переславлі-Заліському. Останній, найімовірніше, міг виготовити західноєвропейський майстер на замовлення володимиро-суздальського князя Юрія Всеволодовича, онука Юрія Долгорукого.
Ще однією цікавою рисою зображення є використання кольорів, які не відповідають православній іконографії домонгольського часу. Зазвичай Богородицю зображали в синій туніці й пурпуровому, тобто фіолетовому, мафорії, з-під якого було видно головний убір білого або блакитного кольору, іноді смугастий. Поручі зазвичай мали жовте забарвлення (в емалях жовтий позначав золото). Іноді туніка й мафорій були різного відтінку синього. Нині сахнівська емаль – це єдине зображення з території Русі, де бачимо червоні чепець і поручі. Так само неможливо знайти відповідні зразки у візантійському мистецтві.
Однак відомі емалі, виконані, як вважається, у 12–13 ст. в сицилійських майстернях, в яких для елементів одягу Богородиці використано саме червоний колір. Це, зокрема, пластини з рукавичок єпископів Орлеану та Бріксена, пластина ставротеки з Козенци на півдні Італії. Загалом червонясте забарвлення головного убору Богородиці поширене в західноєвропейському мистецтві з 13 століття. Одне з найвідоміших і найшанованіших таких зображень – так звана Madonna Bruna з базиліки Санта-Марія-дель-Карміне-Маджоре в Неаполі. За легендою, цю ікону написав святий Лука, і кілька століть вона зберігалася на горі Кармель, допоки в середині 13 століття її не принесли із собою в Неаполь монахи-кармеліти, які рятувалися з Палестини від мусульманських переслідувань. Згідно із сучасними дослідженнями, ікону виконав художник тосканської школи, і датована вона приблизно 1280 роком. Але цілком можливо, що існував прототип, справді пов’язаний з Палестиною. Напевно, поява червоного кольору у вбранні Богородиці в емальєрному мистецтві пов’язана з використанням його в іконописі, імовірно, початково в особливо шанованому образі.
Читайте також: Українські науковці показали медальйон XVIII століття із зображенням Таємної Вечері
Згодом червоний замінив пурпуровий і в православному іконописі.
Поєднання в емалевих зображеннях сахнівських медальйонів латинських і грецьких елементів дозволяє припустити, що їх створили в мистецькому середовищі, близькому до Південної Італії або Венеції.
Залишити відповідь