Представники Національного військово-історичного музею України показали «крокетні кулі» та «лимони», або ж британські ручні гранати №15 та №16 зразка 1915 року, пише Успіх in UA.
Про це йдеться на офіційній сторінці музею у Facebook.
Форма ядра є найбільш архаїчною та притаманною раннім гранатам XVII-XVIII ст. Саме такою була ручна граната №15. Створена у липні 1915 року, як компромісний, дешевий та простий у виготовленні боєприпас, аби задовільнити потреби армії у ручних гранатах, за якими не встигали темпи випуску більш технологічних моделей.
Чавунний сферичний корпус гранати №15, з насічками на стінках зсередини для кращої фрагментації, мав діаметр 3 дюйми (76 мм). Спочатку він заповнювався димним порохом, але найпоширенішою начинкою став амонал – вибухова суміш на основі аміачної селітри. Корпус закривався круглою кришкою на різьбі, по центру якої розміщувався запальний отвір із шахтою для детонатора.
Граната споряджалася тертковим запалом конструкції Брока, який являв собою мідну трубку із шматком вогнепровідного шнура, на одному кінці якого кріпився детонатор, а на другому – запалювач у вигляді своєрідної сірникової голівки, закритої свинцевим захисним ковпачком з язичком для зручності зривання. Запал вставлявся у гранату перед застосуванням і обкручувався шматком дроту, який прив’язував запал до «вуха» на кришці корпусу гранати.
Вага гранати становила близько 780 грам.
Отже солдат мав вставити запал в гранату, зірвати за язичок захисний ковпачок та чиркнути голівкою запалювача по спеціальній дощечці із терткою, яка прив’язувалась на лівий рукав, або ж чиркнути коробком сірників та кинути гранату в ціль. Вогнепровідний шнур горів 5 секунд, існовула версія з 9 секундною затримкою для метання гранати за допомогою окопних метальних машин.
Граната №15 використовувалася британськими військами у Франції (вперше у битви при Лоосі 25 вересня – 8 жовтня 1915р.), на близькосхідному театрі військових дій Першої світової війни та у Дарданелльській операції. Граната № 15 вироблявся масово. У серпні 1915 року щотижня виготовлялося понад 200 000 штук, а до середини листопада 1915 року обсяг продукції зріс до 500 000 штук на тиждень.
На фронті одразу зазначили недоліки гранати: вона була важкою, заряд вибухівки був надто потужним, що призводило до руйнування корпусу «на порох» замість формування убивчих уламків, а головне – волога погода робила запал Брока майже непридатним для використання. За оцінками, тертки запалів 18 з 20 гранат не спрацьовували, також у дощ банально могла намокнути дощечка з терткою на рукаві чи сірникова коробка.
Невдовзі з’явилася удосконалена версія – граната №16 з корпусом овальної лимоноподібної форми, яку було зручніше тримати в руках і кидати ніж кулю. Корпус мав дві сталеві чи латунні заглушки на кінцях, одна містила шахту під запал, а інша закривала технологічний отвір через який гранату заповнювали вибухівкою. Граната №16 була легшою за кулясту попередницю та мала слабший заряд вибухівки, однак той самий ненадійний тертковий запал призвів до швидкого завершення кар’єри цих гранат у британській армії.
Читайте також: Українські науковці показали пістолет-кулемет, створений під час Другої світової війни
Числені скарги на неефективність «крокетних куль» та «лимонів», так солдати називали гранати №15 та №16 відповідно, призвели до того, що з 20 листопада 1915 року почався процес вилучення цих гранат з військ. А їх виробництво остаточно завершилося у 1916 році.
Однак, накопичене на складах військове майно не пропало марно, гранати №15 та №16 у великій кількості поставлялися в Російську імперію у складі воєнної допомоги союзниці по Антанті. Тож англійські «кулі» та «лимони» масово використовувались царською армією, зокрема і на теренах України. Часто гранати споряджалися спрощеним ґнотовим запалом. Залишки запасів цих гранат були успадковані арміями та державами, що постали на руїнах Російської імперії, однак у 1920-х роках були остаточно витіснені іншими зразками.
Залишити відповідь