15 жовтня Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки святкує поважний ювілей — 100 років від дня офіційного заснування державної інституції. За століття насиченої творчої діяльності культурний осередок пройшов трансформацію від перших драматичних експериментів до одного із найвпливовіших мистецьких просторів сучасної України.
Сьогодні столичний театр є прикладом гармонійного поєднання національної класичної драматургії з передовими європейськими тенденціями, новою українською п’єсою та актуальними світовими постановами, повідомляє Міністерство культури України.
Століття національної сцени: історія, трансформація та ключові віхи
Офіційна літописна історія театру як державної інституції розпочалася у 1926 році. Проте сам простір, відомий як історичний «Дім Бергоньє», акумулював театральну енергетику Києва ще з кінця XIX століття. Протягом десятиліть колектив неодноразово змінював структури, оновлював репертуарну політику та шукав власну художню мову.
До ювілею закладу мистецтвознавці та колектив згадують головні події, що сформували обличчя театру протягом 100 років:
- 15 жовтня 1926 року — офіційне заснування державного драматичного театру у Києві та початок першого професійного сезону.
- 1941 рік — присвоєння театральній трупі імені видатної української письменниці та поетеси Лесі Українки після резонансної прем’єри вистави «Камінний господар».
- 1995 рік — надання театру високого статусу «Національний», що стало визнанням його особливого внеску в розвиток української культури.
- 2022 рік — кардинальне переосмислення репертуару, повна відмова від російськомовних вистав, українізація сценічного простору та оновлення назви після початку повномасштабного вторгнення РФ.
- Жовтень 2026 року — 100-річний ювілей, який театр зустрічає масштабними прем’єрами та діяльністю трьох автономних сценічних майданчиків.
Протягом століття над декораціями, музичним оформленням та постановками працювали видатні майстри української культури — сценографи Анатолій Петрицький та Давид Боровський, композитори Борис Лятошинський та Юрій Шапорін.
Сучасне життя театру: робота під час війни та міжнародне визнання
Повномасштабна війна стала для закладу випробуванням і водночас потужним каталізатором змін. Театр Лесі Українки не лише не зупинив свою роботу, а й повністю перезавантажив внутрішні процеси. Колектив суттєво розширив міжнародні зв’язки, презентуючи українське театральне мистецтво на провідних фестивалях та майданчиках Європи.
Читайте також: Українське кіно у кінотеатрах Румунії: які стрічки та де можна переглянути
Зараз вистави йдуть одразу на трьох сценах закладу, що дозволяє паралельно показувати масштабні класичні постановки, камерні психологічні драми та експериментальні роботи молодих режисерів. До трупи активно долучилося нове покоління акторів, режисерів та драматургів, які формують сучасний культурний контекст країни.
Театр Лесі Українки у свій 100-річний ювілей продовжує залишатися місцем сили, де класичні традиції зустрічаються з актуальними сенсами сьогодення.
Залишити відповідь