У Спілці археологів України розповіли про важливі знахідки з Шацького городища – три князівські печатки, пише Успіх in UA.
Давньоруські князівські печатки опинились в колі інтересів істориків ще з кінця ХІХ ст., коли їх зростаюча кількість надала можливість зробити перші спроби узагальнень. З цього часу атрибуція та класифікація печаток почали відігравати роль цінного історичного джерела, повідомляє konkurent.ua.
Перша печатка на лицевій стороні має погрудне зображення святого Андрія, на звороті напис «WT АНДРЕЯ». Стилістично вона близька до печаток Ратібора, що може бути свідченням їх синхронності. Можна припустити, що вона належала комусь з княжих намісників рубежу ХІ–ХІІ століть.
Варто відзначити, що боярин Ратібор був довіреною особою князя Всеволода Андрія Ярославовича, який задля контролю віддалених князівств призначає боярина удільним князем (1079—1081 рр.). Після смерті Всеволода Ратібор вірно служить його сину — Володимиру Мономаху. Що стосується намісника Всеволода Ярославовича з іменем Андрій, то варто зазначити, що в літописах така постать ні разу не згадується. Хто ж є власником неідентифікованої печатки? Можливо, сам князь, хресне ім’я якого Андрій? Ця загадка є досі актуальна для сучасних сфрагістів.
На лицевій стороні другої печатки зображено погруддя архангела Михаїла, а на звороті — напис в три рядки «ДЪНЪСЛОВО». Ця печатка належить полоцькому, новгородському, турівському, а пізніше і великому київському князю Святополку Михайлу Ізяславовичу (1050—1113). Такий тип печатки використовувався після Любецького з’їзду князів 1094 року в місті Любечі, метою якого було домовитися про припинення міжусобиць і об’єднання для боротьби проти половців, які плюндрували руські землі. Учасниками Любецького з’їзду були великий князь київський — Святополк Ізяславович, переяславський — на той час князь Володимир Мономах, смоленський князь Давид Ігорович, теребовльський князь Василько Ростиславович. На з’їзді князі домовились про припинення міжусобних війн і проголосили засаду вотчинності, на підставі якої кожний князь мав володіти тими землями, що ними володів його батько, і зобов’язувався не зазіхати на володіння інших князів. Таким чином напис «ДЪНЪСЛОВО» використовувався на печатках всіх князів — учасників з’їзду, як нагадування про домовленості.
Третя, знайдена в Шацьку печатка, на лицевій стороні має зображення святого Василя, написи по боках: ВАСИ ЛНА, зворотна сторона: напис старослов’янською мовою «ГОСПОДИ ПОМОЗИ РАБУ СВОЕМУ ВАСИЛИЮ». Це найбільш поширений різновид печаток князя Володимира Всеволодовича Мономаха. Всього офіційно зареєстровано близько сотні таких печаток, виявлених на всій території колишньої Русі. Використовувались вони з 1113 по 1125 рік, тобто в період князювання Мономаха в київському князівстві.
Доцільно буде зауважити, що в 1149 році син Мономаха Юрій І Довгорукий посів київський престол, але він не був любленим серед киян; під час пиру у київського боярина Петрила його 15 травня 1157 року отруїли. Після його смерті повсталі кияни ліквідували встановлену ним владу, «суздальців – бояр і дружину — побивали по містах і селах». Також було розтягнуто його майно «Красний двір», інший двір, за Дніпром, — «Рай», двір сина Василька в місті (цитата з літопису).
Саме в такому не дуже позитивному контексті маємо першу згадку про місто Рай – територію сучасного села Яревище Волинської області.
Саме з давньоруського історичного пласту сягає коренями наш сучасний герб Шацька — розквітлий тризуб. Сини Ярослава Мудрого — вищезгадані Всеволод та Ізяслав — одними з перших використали його в своїй офіційній геральдиці. Пишалися вони своїми синами Володимиром Мономахом і Святополком Ізяславовичем, печатки яких знайдені в Шацьку, та внуком Юрієм Довгоруким, за часів правління якого вперше в літописах згадується місто Рай.
Читайте також: Вчений визначив, якої національності насправді були князі Київської Русі
Городище такого рівня обов’язково мало свою церкву. За здогадками знаходилась вона на території сучасного КП «Будинкоуправління», де, за попередніми археологічними даними, є велика кількість поховань. Традиція утворення цвинтаря довкола церкви характерна для середньовіччя, а особливо поважних людей ховали в самому храмі.
Підсумовуючи сказане, маємо беззаперечні докази того, що в ХІ—ХІІ ст. київські князі приділяли особливу увагу шацькому городищу — місту Рай, що є свідченням високого розвитку населеного пункту в цей період. Можна сміливо говорити і про його високий політико-економічний статус. А чого варті такі особистості, як Святополк Ізяславович – будівничий Михайлівського Золотоверхого Собору в Києві, а про реформатора, мислителя, мудрого правителя Володимира Мономаха взагалі знає кожен школяр.
Залишити відповідь