Проєкт “Клуб живого автора” стрімко розвивається. Він стартував із початку року. Вже відбулось три засідання книжкового клубу. На третю зустріч, яка відбулась у онлайн-форматі, організатори запросили відому поетку, есеїстку, перекладачку з німецької мови Галину Петросаняк. Пані Галина мешкає у Швейцарії, але не забуває рідну Україну, всіляко відгукується на пропозиції щодо співпраці. Так, нагодою для розмови стала подія в літературному житті країни – це вихід її есеїстичної книги “Наш сусід Альберт Гофман”. У цьому інтерв’ю детальніше поговоримо про книжку та її теми, котрі не залишать нікого байдужими, особливо тих, хто цікавиться подорожами та життям видатних особистостей.
Доброго дня, пані Галино. На початку хотілося б збагнути концепцію обкладинки. Для мене вона про неоднозначність нашого сприйняття Всесвіту, речей і людей. Що Ви думаєте з цього приводу?
Обкладинка — це твір дизайнерки видавництва Книги 21 Анни Стьопіної. Гадаю, формально вона натякає на Альберта Гофмана, швейцарського хіміка, який ненароком синтезував діетиламід лізерґінової кислоти, відомий як LSD. У квітні 1943 року Гофман спожив невеличку дозу цього препарату і під його впливом, їдучи додому велосипедом, пережив особливі інтенсивні відчуття ейфорії. Цей день ввійшов в історію як “bicycle day“. Але задум Анни Стьопіної можна читати і не знаючи цього всього. Людина, яка в непевному світлі їде велосипедом, поспішає, відкидає тінь — досить багатозначний образ.
Художній концепт вирішено за допомогою поєднання ландшафтів і біографій видатних людей. Чому обрали саме такий концепт письма?
Ці теми мене цікавлять. Протягом п’яти років я писала про те, що викликало у мене інтерес або надихало: непересічні біографії, нові місця, несподівані зв’язки. Літні відпустки в Болгарії, Грузії чи Північній Македонії хотілося систематизувати для себе, щоб краще зберегти їх у пам’яті, а заодно й поділитися своїми спостереженнями й рефлексіями. Більшість есеїв з книжки публікувалися на порталі “Збруч”.
Важливе місце в книзі посідають долі видатних жінок і долі видатних чоловіків. Яка ситуація у Швейцарії з правами жінок? Краще там чи краще в Україні?
Зараз ця тема обговорюється дуже жваво. Ідеться про те, щоб жінки мали однаковий з чоловіками доступ до всіх професій і посад і щоб їм за їхню працю платили не менше, ніж чоловікам. Донедавна Швейцарія була доволі консервативною, в деяких кантонах жінки отримали право голосу лише 1971 року. Кількість жінок у швейцарському Парламенті зросла від 12 у 1971 році до 95 у 2019. У кожній галузі у Швейцарії квоти, їх дотримуються. З іншого боку соціальна політика жорстка: наприклад, оплачувана декретна відпустка для породіллі триває лише чотири місяці, дитячі садки і ясельні групи дуже дорогі, як і приватні няньки. Далеко не кожна сім’я може дозволити собі таку розкіш. Українська соціальна сфера набагато “приязніша” до жінок і дітей, українські дитячі садки, де дитина може перебувати цілий день, і оплата за це не є захмарною — це велика, недоступна у Швейцарії розкіш. Як і три роки декретної відпустки.
Опишіть долю жінки, героїні Вашої книги, яка на 100 відсотків зацікавить читачок і вони візьмуть книгу до рук.
Моя улюблениця — Нінон Ауслендер, третя дружина Германа Гессе, яка походила з Чернівців. Вона була сильна, емансипована, добре освічена. Закінчила факультет мистецтвознавства у Віденському університеті. Разом з тим вона була дуже віддана своєму чоловікові. Завдяки їй в останні 30 років свого життя він знайшов спокій і отримав ідеальні умови для того, щоб писати свої книжки. Біографія чернівчанки Нінон Гессе, її особистість, її стосунки з одним з найвідоміших авторів ХХ сторіччя, її вплив на життя Гессе неодмінно зацікавлять читачів і читачок.
Яка перспектива швейцарсько-українських взаємин у культурному полі?
Уже понад двадцять років Швейцарія присутня в культурному полі України. Наприклад, культурна фундація Pro Helvetia ділиться досвідом організації культурних процесів, підтримує різноманітні культурні проекти в різних галузях, у тім числі й книговидання, переклади і т.д.
Гадаю, після нашої Перемоги у війні ця співпраця ще більш пожвавиться.
Нещодавно Вас нагородили дуже престижною нагородою в Німеччині. Вітаємо Вас і хотілося б почути деталі цієї без перебільшення грандіозної події.
Дякую за вітання. Справді, разом з чотирма іншими колегами — Марком Бєлорусцем, Нелею Ваховською, Роксоланою Свято й Христиною Назаркевич — ми отримали Літературну премію землі Північної Рейн-Вестфалії — Перекладацьку премію Штрален. Це престижна нагорода, яка досі вручалася одному німецькому перекладачеві або перекладачці. Цього року журі розділило її між нами п’ятьма. Це жест солідарності й ще один знак визнання культурної присутності України в Європі. У нашій промові подяки ми говорили про репресії проти української літератури, особливу роль перекладу в нашій літературі у ХIX-ХХ століттях, про те, що в останній війні росіяни застрелили у власному домі перекладача Олександра Кислюка, а на фронті, захищаючи Україну, загинув Євген Гулевич…
Щодо жанру есеїстики і його розповсюдженості. Есеїстика популярна за кордоном більше, ніж в Україні?
Спочатку слід було б дати визначення, що ми розуміємо під цим поняттям. Але загалом: у західній Європі книжковий ринок набагато жвавіший, книжок, а в тім числі й есеїстики, пишеться й виходить більше.
Наостанок. Перспектива цього книжкового проєкту на українському видавничому ринку.
Сподіваюся, що книжка зацікавить читачів. Її тематика досить різноманітна. Живу поблизу Базеля, отож не могла не написати про Ніцше у Базелі. Там він починав свою кар’єру. Як і Герман Гессе, дія найвідомішого роману якого — “Степовий вовк” — теж відбувається у Базелі.
Минулих років я досліджувала тему галицьких німців — про це теж є есей у книжці. Нашим сусідом є не лише Альберт Гофман, але й Рудольф Штайнер — засновник антропософії. В Дорнаху біля Базеля розташований всесвітній центр антропософії, що його заснував Штайнер. Мене захоплюють зв’язки з Україною різних відомих у західному світі людей: лікар Зіґмунда Фройда Макс Шур, який вколов засновникові психоаналізу смертельну ін’єкцію, був родом зі Станиславова, тобто Івано-Франківська. Александр Гранах — актор і письменник — походив з Городенкки і т.д. У книжці є есей про українця, швейцарського письменника Любомира Винника. Упевнена, що кожен читач і читачка обов’язково відкриють для себе щось нове.
Дякую за відповіді.
Інтерв’ю підготував Ярослав Карпець
Залишити відповідь