Вчені з’ясували, чи залежить тривалість життя від генетики

Нове дослідження стверджує: приблизно половина тривалості життя людини може бути визначена генетичними факторами. Це значно перевищує попередні оцінки, які коливалися від 6% до 25%.

Команда вчених використала математичну модель, що дозволила відокремити зовнішні причини смерті — такі як нещасні випадки чи інфекції — від внутрішніх, пов’язаних із генетикою. Такий підхід дав змогу точніше оцінити реальний внесок спадковості у довголіття, повідомляє www.livescience.com.

Як проводили дослідження

У роботі були використані дані близнюкових когорт зі Швеції, Данії та США. Вчені порівнювали тривалість життя однояйцевих близнюків, які мають майже ідентичний набір генів, та двояйцевих, що ділять лише половину ДНК.

Результати показали стабільну оцінку спадковості — близько 50% — незалежно від десятиліття народження. Це свідчить, що попередні нижчі показники могли бути занижені через вплив зовнішніх факторів.

«Що ми бачимо — це певна генетична схильність до довголіття. Але решта залежить від того, як людина живе і в якому середовищі», — пояснив один із авторів дослідження, генетик Йоріс Делен.

Що це означає для медицини

Розуміння генетичних механізмів довголіття може стати ключем до нових підходів у геріатричній медицині. Адже мова йде не лише про кількість прожитих років, а й про якість життя — період, проведений у доброму здоров’ї.

Потенційні наслідки відкриття:

• Виявлення генетичних маркерів, що впливають на ризик вікових хвороб.
• Розробка індивідуальних програм профілактики та лікування.
• Створення нових терапій для продовження «здорового віку».
• Краще розуміння взаємодії між генами та способом життя.

Читайте також: Як кельтські мови поширилися у Британії та Ірландії: новий погляд істориків

Попри значущість відкриття, дослідження охоплювало переважно людей північного європейського походження. Тому залишається питання: чи буде цей показник спадковості таким самим у інших регіонах світу?

Сучасні системи медичного обліку можуть допомогти отримати більш точні дані в майбутньому. А поки що головний висновок залишається незмінним: генетика задає потенціал, але спосіб життя визначає його реалізацію.