Сучасне сприйняття скандинавського язичництва є результатом багатовікового переосмислення міфів, символів і культурних уявлень, що формувалися від Середньовіччя до наших днів, пише Успіх in UA.
Вчені-скандинавісти Роланд Шеель та Сімон Гауке у рамках проекту «Язичництво: увічнене язичництво як елемент скандинавської та європейської ідентичності» досліджують, як змінювалися образи «язичницької Півночі» у культурі, політиці та мистецтві. За словами Шееля, «багато з того, що ми сьогодні вважаємо знанням про вікінгів та скандинавське язичництво, ґрунтується не на першоджерелах, а на пізніших переосмисленнях християнських авторів Середньовіччя», повідомляє cikavosti.com.
Дослідники наголошують, що письмові свідчення дохристиянської Скандинавії майже не збереглися. Окрім коротких рунічних написів, відомості про вірування вікінгів надходять із текстів, створених за століття після цих подій. Саме тому сучасне уявлення про «епоху вікінгів» — з її хоробрими мореплавцями, воїнами та вільними жінками — є реконструкцією, сформованою фільмами, серіалами та музейними інтерпретаціями.
Як зазначає Гауке, літературні твори також відіграли значну роль у створенні цих образів.
«Багато ідей, які ми маємо сьогодні про скандинавську міфологію, походять із прем’єри опери Ріхарда Вагнера «Кільце Нібелунга». Образ Валькірії, створений Вагнером, став символом жіночої войовничості, хоча в старонорвезьких джерелах цей персонаж мав набагато ширший спектр ролей».
Науковець додає, що валькірії могли бути не лише воїтельками, а й посланницями долі, служницями у Вальгаллі чи коханками героїв, що свідчить про складну міфологічну багатогранність.
Проект Шееля і Гауке також аналізує, як ідеї про «язичницьку Північ» використовувалися у політичних цілях.
«Найяскравішим негативним прикладом є націонал-соціалістичне привласнення скандинавських міфів для виправдання расової ідеології», — пояснює Шеель.
Проте сьогодні сприйняття язичництва значно більш неоднорідне, охоплюючи широкий спектр релігійних, культурних і філософських течій.
Читайте також: У Швеції знайшли 1000-річні поховання вікінгів зі скарбами
Неоязичницькі групи, що виникли у ХХ столітті, розглядають дохристиянські вірування як джерело ідентичності та духовної самостійності. Водночас учені попереджають, що ідеалізовані образи «світлої Півночі» часто ігнорують насильницькі аспекти минулого, такі як війни та набіги. Ця вибіркова романтизація різко контрастує з критичним ставленням до інших історичних періодів, наприклад до хрестових походів.
«Вивчення того, як люди уявляли собі скандинавське язичництво у свій час і як вони намагалися передати це уявлення іншим, багато говорить про їхні цілі та спосіб мислення», — підсумовує Шеель.
Науковці переконані: розуміння минулого через призму міфів і сучасних реконструкцій дозволяє побачити, як історична пам’ять перетворюється на інструмент культурної ідентичності.
Залишити відповідь