Представники Національного музею історії України показали, як виглядали захисні воїнські обладунки – «бронежилет» та шолом київського дружинника, оборонця міста, у 1240 році під час монгольської навали, пише Успіх in UA.
Про це йдеться на офіційній сторінці музею у Facebook.
Зокрема, відповідь на це питання дають експонати музею, котрі зараз можна побачити на виставці «Церква Богородиці Десятинна: архітектурно-мистецький образ».
Національний музей історії України має унікальне зібрання предметів давньоруського озброєння X-XIII століть. Ці артефакти представляють наступальну та метальну зброю (мечі, наконечники списів та стріл, бойові сокири та булави, кістені), захисний обладунок (шоломи та пришоломні маски, рештки кольчуг та панцирів), спорядження вершника та бойового коня.
На виставці представлено давньоруський шолом та пластинчастий панцир воїна, віднайдені під час розкопок на території Старокиївської гори у Києві. Залізний шолом було виявлено у 1939 році у завалі так званого «тайника», колодязеподібного заглиблення, влаштованого всередині церкви. Корпус шолома (висота 181 мм, діаметр – 244×210 мм) виготовлений із окремих трикутних пластин, скріплених між собою заклепками, які в нижній частині прикріплені до широкого пластинчастого обода. Верхня частина шолома накрита накладкою-ковпачком. Всередині ‒ обвуглені рештки шкіри та тканини грубого плетіння (можливо, лляної або конопляної). Тип сфероконічного шолома формується на Русі не пізніше 10 ст. і надовго залишається переважною формою наголов’я в обладунку феодальної дружини. Такі шоломи чудово захищали голову воїна від стріл та холодної зброї. В цілому, їх форма була породжена вимогами тактики кінного бою і розрахована на зісковзування навіть прямого удару.
Читайте також: Українські науковці показали середньовічний шолом, знайдений на Запоріжжі
Також перед апсидами Десятинної церкви 1936 року, під час розкопок Теодозія Мовчанівського, були знайдені рештки панцира (загальна кількість пластин – понад 400). Ця броня складалася з невеликих прямокутних із заокругленим нижнім краєм залізних «лусочок» завдовжки 22–28 мм і завширшки 11 мм. Кожна з них мала по два маленькі отвори для кріплення. Деякі «лусочки» скипілись між собою, що дозволяє реконструювати систему їхнього розташування: вони були нашиті на цупку тканину простого переплетення, металізовані рештки якої збереглися на кількох пластинах. Таке кріплення забезпечувало більшу еластичність обладунку і надійний захист. Загалом пластинчасті обладунки мали вигляд сорочки з рукавами, довжиною до стегон, розширеної до подолу. Пластини нашивалися рядами, вони відрізнялися за розміром та формою.
Залишити відповідь