Датські дослідники першими у світі успішно витягли стародавню ДНК з глиняної цегли віком 2900 років, пише Успіх in UA.
Аналіз знахідки розповів про різноманітність видів рослин, які росли в Стародавній Месопотамії.
Глиняну цеглу виявили під час розкопок в 1949 році в Німруді — місті Стародавньої Месопотамії. Клинопис на ньому свідчить, що він — «власність палацу Ашурнасірпала, царя Ассирії». Відомо, що будівництво палацу почалося близько 879 року до нашої ери, значить, камінь був зроблений в 879-869 роках до нашої ери.
Цегла зберігалася в Національному музеї Данії, але в 2020 році вона розкололася на дві частини. Завдяки цьому вчені отримали зразки незабрудненої глини. Вважається, що генетичний матеріал добре зберігся, оскільки камінь ніколи не обпалювався: його зробили з глини, змішаної з половою, соломою або гноєм тварин, а потім залишили сохнути природним шляхом, повідомляє cikavosti.com.
Вчені застосували модифікований метод, який раніше використовувався для кісток, оскільки глиняні зразки мають пористу структуру з високою спорідненістю до нуклеїнових кислот. Виділення і секвенування ДНК дозволило виявити сліди 34 таксономічних груп рослин порядку лавроцвітних, а також семи окремих сімейств з інших загонів: селерових, березових, капустяних, вересових, злакових, букових і вербових. І хоча зараз змогли описати тільки рослинну ДНК, потенційно можуть бути ідентифіковані всі таксони, включаючи хребетних і безхребетних. Це допоможе оцінити сучасні втрати біорізноманіття та краще зрозуміти стародавні цивілізації.
“Ідентифікація декількох послідовностей ДНК, що належать до сімейства капустяних (Brassicaceae), свідчить про те, що висновок про походження капустяних культур у Північному Середземномор’ї, можливо, потребує модифікації. Хоча такі культури могли виникнути і там, вони, безсумнівно, були присутні в Північному Іраку IX століття до нашої ери, тобто раніше, ніж це випливає з лінгвістичних даних», — відзначили вчені.
Ймовірно, популярністю користувалися і злакові: вчені часто знаходили в текстах згадки про зерно і різні способи його виробництва. Німруд, розташований на півночі сучасного Іраку, знаходиться в кліматичній зоні, яка періодично могла підтримувати землеробство без іригації. Однак, як показали останні дослідження, за часів Ашшурнасірпала II спостерігалася підвищена кількість опадів, що могло забезпечити більш сприятливі умови для вирощування пшениці.
До цього вивчення Стародавньої Месопотамії — або, як її називають, «колиски цивілізації» — базувалося насамперед на дослідженні письмових джерел і археологічного матеріалу. Дослідники мали десятки тисяч глиняних табличок з клинописом аккадською та шумерською мовами, починаючи приблизно з 3200 р. до н. е. до 75 р. н. е. Однак до цього часу було важко ідентифікувати види рослин, описані в античній літературі, оскільки терміни та поняття відрізняються від назв видів, що застосовуються сучасною наукою. Крім того, вони мають обмежені візуальні зображення стародавньої флори та фауни.
“Цей розрив у знаннях є проблематичним для вивчення, наприклад, античної медицини, оскільки ми знаємо давні назви багатьох фармацевтичних інгредієнтів з клинописних текстів, але нам ще належить правильно їх ідентифікувати в сучасному контексті”, — зазначили автори.
Читайте також: Вчені назвали рослини, які можуть вижити на Марсі
Вчені давно навчилися витягувати пилок і навіть ДНК рослин з грунтів минулого, але цей метод має обмежені можливості через швидку деградацію більшості молекул ДНК в грунтах. Усередині глиняної цегли-сирцю умови принципово інші: доступ води туди обмежений, сильного нагріву при виготовленні (як у сучасних цегли) ніколи не було, тому там може зберегтися набагато більш повна картина біологічних видів минулого, ніж в грунті.
З огляду на, що цегла-сирець застосовувалася в давнину з 11 тисяч років до нашої ери (Єрихон) до часів Трої і Ассирії, з їх допомогою можна істотно розширити уявлення про рослинність минулого. У цьому сенсі методика з нової роботи має істотне значення.
Залишити відповідь