У новій роботі науковці вирішили дослідити акустичні властивості Стоунхенджа в ті часи, коли він ще був новий, пише Успіх in UA.
Для цього вони створили модель з каменів, які були частиною цього історичного місця приблизно 4200 років тому.
“Ми знаємо, що акустика впливає на використання, тому розуміння звуку цього доісторичного мегаліту є важливою частиною археології”, – каже автор дослідження Тревор Кокс із Солфордського університету в Манчестері.
Результати дослідження виявили, що кам’яна споруда могла посилювати голоси й покращувати звуковий резонанс всередині конструкції, повідомляє bbc.com.
“Це все дивно. Тому що з огляду на те, що Стоунхендж не має даху, а між брилами – велика відстань, його акустика все одно нагадує закриту кімнату, наприклад кінотеатр”, – каже професор Кокс.
“Поступово ми дізнаємось про Стоунхендж все більше, але дещо ми, мабуть, не дізнаємось ніколи. Приміром, чому люди взагалі почали його будувати. Кінцеве призначення споруди теж могло змінитись за сотні років, що знадобились для її завершення”, — каже Сюзан Мартіндейл з благодійного фонду English Heritage.
Однак дослідження під керівництвом професора Кокса виявило цікаву деталь про одне з найзагадковіших місць у світі: колись воно діяло як гігантська камера, що посилювала звуки всередині кола й “глушила” їх від тих, хто був зовні.
Багаторічні дослідження “звукових чудес світу” навели Кокса на думку про вивчення акустичних властивостей Стоунхенджа, яке допомогло б розкрити деякі його секрети.
“Я зрозумів, що в акустиці є метод, який ніколи раніше не застосовувався до доісторичних місць. Це акустичне масштабне моделювання, – пояснює він. – Я перший зробив масштабну модель Стоунхенджа та будь-якої іншої доісторичної кам’яної пам’ятки”.
Для створення моделі дослідники вивчили монумент за допомогою лазерних сканерів й побудували дуже детальну копію. Щоправда, довелося пожертвувати масштабом: лише версія в 12 разів менша за оригінал помістилась в акустичну камеру в Салфордському університеті в Англії, де й працює команда.
Камера відтворювала відкритий простір, де розташований Стоунхендж.
“У сучасному вигляді Стоунхендж втратив чимало кам’яних брил”, — пояснює професор Кокс.
Загалом процес створення 157 каменів за допомогою техніки 3D-друку зайняв близько шести місяців.
Після того, як брили пофарбували в сірий колір й правильно розташували відповідно до комп’ютерної моделі, почався складний процес тестування.
“Оскільки ми мали справу з моделлю в масштабі 1:12, довелося встановити динаміки й мікрофони у різних внутрішніх та зовнішніх точках”, – каже Кокс.
Кожен випромінювач лунав у діапазоні від низьких до високих частот. Звуки модулювали так, щоб звучання взаємодіяло з камінням так, як в реальних умовах.
За межі мінімонумента звук не виходив, а звуки з динаміків, розташованих зовні, також посилювалися.
Ба більше – всередині моделі не було луни: внутрішнє кільце з каменів розбивало й поглинало звукові хвилі, що відбивалися від зовнішнього кільця, і не давали йому формуватися.
Дослідники з’ясували, що форма й розташування каменів дозволяють посилювати і покращувати звук, що розташований в центрі, — і голоси, і музику. При цьому звуки не поширюються за межі монумента, навіть якщо слухачі перебувають поруч з каменями.
Ці результати показали, що Стоунхендж дозволяв людям усередині кола чути одне одного досить добре, тоді як ті, хто був зовні, нічого не чули й не брали участі в церемоніях.
Дослідження професора Кокса підтверджує теорію про те, що Стоунхендж, можливо, використовувався для ритуалів, призначених для обраних. А одне дослідження навіть вказує на можливість вирощування живоплоту навколо мегаліту, щоб ті, що були зовні, не бачили, що там відбувається.
Після того, як у 2020 році Кокс оприлюднив початкові результати дослідження, його команду зацікавили нові питання – наприклад, як люди всередині кола могли змінювати акустику.
Нещодавно науковці завершили низку нових вимірювань, розмістивши довкола моделі близько 100 маленьких дерев’яних фігурок.
“Ми знаємо, що люди, які були всередині, змінювали акустику, оскільки ми поглинаємо звук, – пояснює керівник дослідження. – Ми хочемо кількісно оцінити, як це могло змінитись у міру того, як все більше людей потрапляло в коло”.
В останньому дослідженні вчені також детальніше вивчали сприйняття звуків під різними кутами.
Наприклад, бокове звучання істотно покращує чутність і якість музики у концертному залі.
Читайте також: Науковцям вдалося встановити вік деяких каменів Стоунхенджа
Кокс визнає, що нерозкриті питання про Стоунхендж не дозволяють йому зробити остаточні висновки. При цьому він розглядає свої акустичні дослідження як ще один інструмент для пошуку додаткових підказок і створення чіткішого уявлення про історичну пам’ятку.
“Церемонії зазвичай передбачають наявність певної форми звуку: музики, розмови чи співу. І ми знаємо, що коли люди хотіли, щоб їх почули, вони мали стати всередину кола, — розповідає професор. – Але проблема акустичної археології полягає в тому, що звук зникає, тому ми ніколи не можемо бути впевнені в тому, що там насправді відбувалося”.
Вчений розуміє, наскільки люди зачаровані всім, що пов’язане зі Стоунхенджем.
“Гадаю це додає таємничості спроможності наших предків створювати найдивовижніші пам’ятки”.
Залишити відповідь