Генетичні дослідження показали, що Фарерські острови були заселені різноманітною групою скандинавських вікінгів, які зберегли унікальний генетичний підпис, що відрізняє їх від колонізаторів Ісландії, пише Успіх in UA.
Археологічні та історичні дані свідчать, що вікінги почали заселяти Фарерські острови приблизно між 872 та 930 роками н.е., згідно з “Сагою про Ферейінга“. Однак, на основі нових генетичних досліджень, вчені виявили, що засновники фарерської популяції походили з різних частин Скандинавії. Аналіз ДНК чоловіків із Фарерських островів допоміг реконструювати генофонд цих перших поселенців.
Дослідження, проведене під керівництвом доктора Крістофера Тілквіста (Університет Луїсвілля, США), базувалося на генетичному аналізі Y-хромосом 139 чоловіків із трьох фарерських островів (Бордой, Стреймой та Судурой). Генетичні дані порівнювали з 412 зразками ДНК чоловіків із Норвегії, Швеції, Данії, Ісландії та Ірландії. Вчені визначили приналежність кожного зразка до конкретної гаплогрупи, що відображає географічне походження, повідомляє cikavosti.com.
Результати показали, що генофонд фарерців тісно пов’язаний зі скандинавськими популяціями, але має більшу різноманітність, ніж генотипи ісландців. Це вказує на те, що Фарерські острови заселили більш різнорідні групи вікінгів із різних регіонів Скандинавії.
Автори розробили новий метод аналізу під назвою «Мутаційна відстань від модального гаплотипу», який дозволив виявити “ефект засновника” — зменшення генетичної різноманітності внаслідок заселення невеликою кількістю людей. Цей ефект чітко спостерігався як у фарерському, так і в ісландському чоловічому населенні, але з різними характеристиками.
На відміну від Фарерських островів, Ісландія була заселена більш однорідною групою вікінгів, що свідчить про інше походження колонізаторів. Аналіз підтверджує, що дві популяції — фарерська та ісландська — мають різні генетичні підписи, які зберігаються й донині.
«Наші дані свідчать, що Фарерські острови були заселені різноманітною групою поселенців, тоді як Ісландія — більш генетично однорідною. Це розкриває складність скандинавської експансії в Північну Атлантику», — зазначив Тілквіст.
Попри географічну близькість між Ісландією та Фарерськими островами, генетичні дані не свідчать про значний обмін населенням між цими регіонами після їхнього заселення. Це свідчить про ізольованість двох популяцій вікінгів у період їхнього розвитку.
Читайте також: Вчені з’ясували, що вікінги робили з награбованим
Дослідження додає деталі до історії експансії вікінгів, показуючи, що кожна група колонізаторів привносила унікальний генетичний внесок. Ці відкриття підкреслюють складність процесу заселення Північної Атлантики та доповнюють традиційні історичні наративи новими даними з генетики.
«Кожен корабель вікінгів, який вирушав у подорож, переносив не лише людей, а й їхню генетичну спадщину», — підсумували автори дослідження.
Нові генетичні дані доводять, що Фарерські острови та Ісландія були заселені різними групами вікінгів із окремими генофондами. Ця різноманітність відображає складність колонізаційних процесів у Північній Атлантиці, яка була багатограннішою, ніж вважалося раніше.
Залишити відповідь