Марічка Дзига: “Псевдодорослі мають підстави шпурляти в мене капці”

Марічка Дзига: "Псевдодорослі мають підстави шпурляти в мене капці"


Що читати підліткам під час війни? Які книги можна порекомендувати в таких складних обставинах буття? Своїми думками з цього приводу поділилася авторка пригодницького й фентезійного роману “Меч і флейта” Марічка Дзига.

Вітаю! З чого розпочався Ваш шлях читача? 

Охоче ковтала все на давньогрецьку й загалом античну тематику. В одній із книжок, точної назви якої вже не пам’ятаю (чи багато дітей у віці 8-10 років звертають увагу на вихідні дані, а нерідко й на авторів?), натрапила на образ, чи то формулювання, яким певною мірою досі керуюсь – “правда вигадки”. 

Досить цікаве формулювання. Що ви вкладаєте в цю формулу? 

Досить рано помітила, що іноді міфічні, казкові, начебто зовсім нереальні світи у дечому значно правдивіші за зображувані в “реалізмі”, особливо “дитячому”. А їх фентезійний компонент виступає тим демпфером, який дає змогу не отримувати тяжких психологічних травм, стикаючись із трагічним. 

Саме ця особливість усього міфічно-фентезійного забезпечує можливість говорити з дітьми про досить складні проблеми. А пригоди – це теж спосіб передати певні думки, значно дієвіший за “читання моралі”, яке ніхто не любить. Особливо діти.

Так, ніхто не любить, коли їх повчають: ні діти, ні дорослі. Тим не менше, головний герой Вашої книги – це принц Дейран, який рятує світ від злого чаклуна Мальна. Як у цьому йому може допомогти Меч і Флейта ?

Меч – це і зброя, і символ шляхетності, лицарської честі, шляху хоробрих – цілого комплексу якостей Захисника. Флейта – творче й життєдайне начало, втілення мистецтва, гармонії – дещо передусім духовне. Меч надає змогу перемогти Зло в двобої, але зцілити світ від шкоди, яке те зло встигло йому завдати, він не може, для цього потрібна Флейта.

Коли я читав книгу, в мене було відчуття, що Дейран живе в ілюзорному світі: його обмежують від проблем і викликів реального світу. Брак комунікації з реальним світом породжує шок від реальності, в яку він свідомо потрапляє. 

Саме так, це одна з головних проблем сучасності: більшість дітей існує в штучно створеному для них світі, як принци з принцесами в палацах, де їм намагаються давати глибокі знання з предметів, але зазвичай цілеспрямовано ховають від усього “негативу”, “аби дитинка не плакала”. Та й загалом із дітьми й підлітками мало хто розмовляє з повною відвертістю, наївно сподіваючись, буцім з віком розуміння дорослих проблем і знання темних сторін життя прийде саме. Як з неба впаде. Але так, на жаль, не буває. Добре хоч, що деякі прогалини допомагають заповнювати художні твори. На мою думку, з дітьми і підлітками можна і треба говорити без обмеження тем, роблячи поправки на вік лише у формі подання.

Але ж суспільство змінюється, ми змінюємося, підлітки також змінюються. 

 Лише щодо окремих питань останніми роками почали робитись винятки, а їм самим (підліткам – авт.) без досвіду дуже важко розібратись у нашаруваннях брехні, забобонів і упереджень, якими обросли всі гострі проблеми.

 Ми плавно переходимо до теми ідеалів та цінностей сучасної молоді 

Якщо старше покоління, яке застало радянський лад, зростало в умовах штучного обмеження інформації, то сучасне – в умовах її надлишку та гібридної війни, значна частина якої відбувається саме за їхні розуми, при тому, що, як уже згадувалось, не те що підлітки, а й дорослі часто не мають достатніх навичок розрізнення брехні і правди. 

Це разом з деякими поширеними установками щодо виховання сильно впливає на головний виклик підлітків узагалі всіх часів і цивілізацій – виклик дорослішання.

Як підліткам підготуватись до викликів сучасності? 

На мій погляд, уже молодшим підліткам варто час від часу уявляти себе якщо не на місці їхніх реальних однолітків, які самотужки виходили під обстрілами з окупованих територій, то хоча б літературних персонажів, які раптово замість усім забезпеченого королівського палацу опиняються у ролі переслідуваного втікача. Та навіть просто розмірковуючи над питанням: “а що зробив би на місці того чи іншого героя я?”, юний читач відчутно підвищує свою здатність зустрітись віч-на-віч із серйозними проблемами й викликами.

Щодо необхідності допомогти їм озброїтися потрібними для виживання знаннями й навичками від моральних до практичних – це моя принципова позиція.

Тож, псевдодорослі послідовники ідеї “закриймо дітям очі на весь негатив” мають підстави вже зараз починати шпурляти в мене капці.

Читайте також: “Творчість – це про смаки”: письменниця Анна Макаренко про свій творчий шлях та дебютну книгу

Погоджуюсь із Вами, що війна дуже швидко робить наших підлітків дорослими. Яку основну цінність для підлітків Ви закладаєте своєю книгою? 

Треба за будь-яких обставин залишатись людиною і не вважати єдиною і головною цінністю виключно своє життя, бо ставати нелюдами чи зраджувати друзів для власного порятунку – шлях згубний.

Зрозуміло. Останнє питання щодо візуальної складової книжкового проєкту. Як Вам оформлення книги? 

Щодо оформлення – трошки подискутували на концептуальному рівні: робити обкладинку такою, як зараз – у стилі фентезі для дорослих, чи більш дитячою. Зупинились на “дорослій”.

Дякую Вам, Бажаю Вашій книзі, щоб вона завоювала серця юних читачів.

Інтерв’ю провів Ярослав Карпець

Підписуйтесь на нас в Google Новини, Telegram, Facebook, а також Instagram.


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *