Мистецтво із «залізним характером». У селі Боромля на Сумщині мешкає Павло Бритов. У 2017 році він взявся за створення скульптур в стилі стімпанк. Матеріали для своїх робіт майстер купує в пунктах прийому металобрухту. Наразі в його «арсеналі» вже є багато надзвичайних скульптур, які радують око не лише мешканців Боромлі, а й туристів. Про свою творчість Павло розповів в ексклюзивному інтерв’ю для Успіх in UA.
Майстер зазначає, що його роботи об’єднує загальна тема – «постапокаліптичний» стімпанк чи дизельпанк.
«Це світ, де панують машини. Людей мало, майже немає зовсім. Машини борються за право бути з Людиною. Бо вона колись створила Машини. На відміну від них Людина може приймати ірраціональні рішення, які не прорахуєш. Це високо цінується Машинами. Навіть мангал чи вогнище для сковороди я намагаюсь зробити в стилі стімпанк. Це деталі чавунного станка якогось механізму. Всі роботи створюю із металобрухту, зводячи до мінімуму використання нових деталей. Скульптури повинні нести в собі дух металу, що прожив життя. Мені хочеться щоб кожна людина, розглядаючи мої творіння, знаходила чи впізнавала в них частину себе. Велосипедист, байкер бачать деталі своїх стальних коней. Водій, тракторист: «О! так це ж он з того…». Електрики, слюсарі, домогосподарки – вони зможуть побачити знайомі елементи їхнього життя».
Варто зазначити, що до початку роботи в стилі стімпанк майстер спробував себе у різних сферах:
«Усю юність готувався стати гуманітарієм, а пропрацював слюсарем. На спір сам із собою писав вірші і буріме. Брався за дослідження дукачів і католицьких медальйонів. Піднімав капот імпортного автомобіля і зі словами «….Та я тебе!!!….» ремонтував двигун. Завжди намагаюсь керуватись принципом, що людина може все. Але дуже багато залежить від мотивації».
За словами майстра, на роботу в стилі стімпанк його надихнули фото та відео, переглянуті в Інтернеті. Значну роль зіграло і давнє захоплення науково-фантастичними творами Айзека Азімова, Рея Бредбері, Станіслава Лема, Жюля Верна, Герберта Уеллса, Василя Бережного, Володимира Владко та інших:
«Мені стало цікаво, як можна у купі деталей та механізмів побачити життя. Довго не міг наважитись спробувати щось зробити самотужки. Справа в тому, що я зовсім позбавлений таланту малювати. Завжди розповідаю своїм відвідувачам, що якщо заставити мене перенести мої роботи на папір чи полотно, то це буде жах. І от у 2013 році десь між Херсоном і Миколаєвом з вікна автобуса я побачив на майданчику біля кафе статуї в стилі стімпанк. Одна справа – скріни, але «живий» метал – це щось… Я вирішив, що настала та мить, коли потрібно хоча б спробувати».
У 2016 році чоловік почав працювати над збором матеріалів для своїх майбутніх творінь. Рік потому він визначився із концепцією першого проєкту:
«Це мав бути якийсь диво-мотоцикл із металевою людиною на ньому. Але кінцевого образу я ще не бачив. І в якийсь момент розумію, що людина на мотоциклі – це банально. Їх безліч. Це звичайне мавпування з деякими ознаками індивідуальності. А хотілося чогось свого, незвичного. На допомогу прийшло загублене дитинство, витрачене на читання «Іліади» Гомера і «Міфів Давньої Греції». Кентавр! Що може бути більш вражаючим, ніж симбіоз людини і мотоцикла! Його звати Мотокентавр!».
Визначившись із концепцією скульптури, Павло буквально почав жити мрією про Мотокентавра:
«Години, безсонні ночі. Наступає та мить, коли ти починаєш цим жити і образи спливають самі по собі. Ти заходиш в гараж і бачиш на поличках готові елементи майбутньої фантастичної істоти. Вкрай важливу роль зіграє ракурс, під яким подивишся на просту на перший погляд деталь. Ти перевертаєш її в руках під якимось тільки тобі відомим кутом і в уяві вимальовується механізм, який би добре пасував, бо його вже бачив колись на розібраній машині. Одна справа – це кування металу чи такі матеріали як гіпс, камінь, скло, де ти придаєш матеріалу форму, втілюючи своє бачення навколишнього світу. Робити статуї із запчастин – це зовсім інше. Ти повинен пам’ятати, як виглядають вузли агрегатів і окремі запчастини, щоб із розмаїття образів у певний момент натхнення можна було вихопити із свідомості потрібний об’єкт. Це починає захоплювати. Ти припасовуєш деталі, підсвідомість тобі підказує: «Бери це і це, і оте, що там, під важкою залізякою, воно теж стане в нагоді». Починає промальовуватися, матеріалізуватися ідея. А потім вкотре ти приїжджаєш з металоприйомки з якоюсь химерною залізякою, дивишся на своє творіння і розумієш – ось воно, у твоїх руках те, чого не вистачало. Береш болгарку і ріжеш творіння. Вставляєш химерну залізяку (а іноді вона змінює всю концепцію) і розумієш, що саме цього бракувало».
У 2019 році відбулася презентація Мотокентавра – першого проєкту майстра:
«Відкриття Мотокентавра викликало фурор. Я навіть не очікував, що буде стільки людей, яким цікава ця тема. Нехай ще чоловіки. Та особливе захоплення у мене викликають дівчата і жінки. Коли ти починаєш розповідати про світ постапокаліптичного металу, їхні очі світяться захопленням і непідробною зацікавленістю. Це дарує неабияке натхнення».
Згодом відвідувачі підказали майстру, що він міг би створити скриньку для фінансових пожертв:
«Зрозуміло, що зробити банальну коробку із щілиною для грошей було б занадто меркантильно і просто. Не хотілось виглядати якимось волоцюгою, що з порваною коробкою із-під взуття старцює на узбіччі. Із вживаних гаєчних ключів і механізмів почав робити маленького робота, що сидить на сейфі. У знайомого на вікні я побачив невелику фаянсову статуетку кицьки. За секунду в голові народилась історія і концепція майбутньої статуї – Митець, що спостерігає хаос світу. З подарованою кицькою летів додому. Я вже знав, як все виглядатиме».
Тим часом Павло починає роботу над новою скульптурою:
«Коли робота над Мотокентавром добігала кінця, в голові вже роїлися думки, що це лише частина композиції. Мотокентавр буде опонувати Дракону, що вилазить із землі. Вирішив, що Мотокентавр триматиме щит, зроблений із автомобільних номерів, а в Дракона будуть крила із автомобільних номерів. Хто кого здолає, тому вони і дістануться. Бо автомобільні номери для Машин постапокаліптичного світу мають своє сакральне значення. Цю історію я розповідаю своїм відвідувачам. Так я потихеньку скуповував матеріал для Дракона. Мотокентавр і Митець допомогли мені виробити алгоритм і зрозуміти принцип створення стімпанк-скульптур. Я вже знав, що мені потрібно».
До речі, вибір матеріалів для металевих скульптур – це досить клопітка, проте надзвичайно творча робота:
«Безліч годин на прийомці металобрухту. Купував усе підряд. Найбільший інтерес викликають деталі із химерним виглядом, але не гребую і звичайними шестернями, вузлами, вживаними ключами, болтами і гайками. Гараж наповнюється поки що мертвим металом, він вже не вміщується на поличках і в кутках».
В один із днів Павло побачив у пункті прийому металобрухту старовинні ножиці по металу. Так прийшла ідея створення ще однієї скульптури – Лютого Звіра. Закінчивши роботу над нею, Павло вирішив організувати суспільний проєкт «Стімпанк на узбіччі».
«У себе під двором я виставив статуї для загального огляду. Тим більше, що бажаючих зупинитись, пофотографуватись, поспілкуватися було дуже багато. Мав зустрічі із мандрівниками на байках і велосипедах, зі студентами з Гани і Зімбабве та великою кількістю інших людей».
Тим часом майстер продовжує роботу над Драконом:
«Його габарити завдавали клопоту. До речі, саме через значні розміри я не можу представляти свої скульптури на виставках. Довжина тулуба Дракона – три метри. Відповідний і розмах крил. Тут виникли проблеми творчого плану. Люди захоплено роздивлялись експозиції за двором. Але варто їм було побачити навіть не доробленого Дракона, вони моментально забували про все. Д-Р-А-К-О-Н!!! Це заганяло мене в смуток. І я приймаю рішення, що перенесу всю експозицію на окрему ділянку. Над Драконом я працював три роки – з 2020 по 2022».
Читайте також: «Балдію від процесу»: Віталій Медвідь про створення малюнків у техніці dotwork та допомогу ЗСУ
Повномасштабне вторгнення росії в Україну змусило майстра на деякий час призупинити свою діяльність:
«Сказати, що впав в ступор – не сказати нічого. Я не міг навернутись на роботу. Годинами перебирав метал і не бачив у ньому життя. Але я б не був Навіженим Старим, якби на мав такої затятості. Наперекір Долі і на зло гидотним москалям я вирішив довести справу до кінця. На станку припадав пилом початий колись проєкт Павук. За основу була взята стара коров’яча чавунна поїлка. Вирішив розколихати себе на чомусь невеликому, а потім вже братись до Дракона. Так і з’явився Павук. Початок осені 2022 року я присвятив створенню Мангала».
Наразі у планах Павла – створити арт-майданчик. Тож свої скульптури він не продає. Всі вони будуть представлені на новій мистецькі локації.
«Майданчик знаходиться не далеко від мого будинку. Це приватизована ділянка площею 0,45 га.
Зараз сільрада пішла мені на зустріч і вирішує питання про додаткове виділення землі. Це приблизно 0,2 га. Тож загалом вийде десь 0,65 га. На сьогодні я там вже посадив 50 сосен. Купив 100 штук стовпчиків на огорожу. Хотів би відкрити майданчик цього року. На арт-майданчику планую встановити альтанку десь на 12 осіб, зону мангал-барбекю, дві зони з вогнищами для сковорід-казанів, лавочки для відпочинку, туалет. Із арт-об’єктів тут будуть присутні Дракон, що опонує до Мотокентавра, Лютий звір на автомобілі в стилі «скажений Макс» ( вже домовився про викуп кузова УАЗ-469), Митець, який спостерігає хаос світу, Пенні-фартинг (ретровелосипед у стилі стімпанк), Павуки на дереві (один вже є, над іншим працюю). У планах – збираю матеріал на Вогнище, Серце Землі, Втечу Машин. Програма мінімум – байкфест та кілька міні арт-фестивалів. Ніби-то до війни був на це запит. Уже декілька людей, що працюють з дітьми, цікавилися, чи можна приїжджати на екскурсії. Як показало життя – час відкриття залежить від багатьох факторів. Я зараз не можу висвітлювати хід робіт. У цьому допомагав син, та він наразі боронить Вітчизну. Зазначу, що проєкт задумувався як соціальний. Та у зв’язку з війною я втратив бізнес. Зараз займаємося із дружиною вирощуванням хризантем. Тому вимушений робити проєкт комерційним із соціальним ухилом. Його вартість не прораховував. Можу лише сказати, що у цінах 2019 року Мотокентавр обійшовся мені у понад 50 тис. грн. На стовпчики витратив вже 12,5 тис. Думаю, ще десь 150 тис. грн доведеться вкласти. Але я бачу мету і вірю в неї».
Залишити відповідь