Нещодавно світ побачила нова книга українського письменника Віталія Медвідя під назвою «Дуже холодна страва». В ексклюзивному інтерв’ю для Успіх in UA автор розповів, чим повість здатна привернути увагу читачів.
Віталію, розкажіть, про що Ваша нова книга?
Найпростіша відповідь – про життя. Однак, це одночасно і дуже складна відповідь, тому що життя – штука сама по собі дуже непроста. У житті, на відміну від шаблонного голлівудського кіно, головні герої не несуть однозначних ознак негідника чи рятівника, вони складаються з безлічі як позитивних, так і негативних характеристик. У житті, наприклад, у боягуза несподівано виявляється причина його боягузтва, закопана десь у дитинстві, і ти починаєш дивитися на його вчинки інакше. А людина, що сьогодні здійснила подвиг, у минулому чи майбутньому може виявитися цілковитою сволотою. Ця напівдетективна книга, перш за все, – про людей, їхні вчинки та іноді причини цих вчинків.
Моя повість починається на подиху радянського союзу десь у шахтарському містечку і закінчується в столиці сьогодні. У ній є міліціонери, геніальні вчені, вчительки, айтішні зірки, депутати, кілери. І всі вони, я дуже сподіваюся, живі люди.
Як виникла ідея створення цієї книги?
Сказати про ідею створення досить складно, оскільки ідеї, вони як перли, виникають з якоїсь піщинки, що випадково потрапила в мозок, відстежити цей момент практично неможливо, можна виявити лише результат.
Проте історія створення досить кумедна. Початковий текст був доволі коротким оповіданням, написаним багато років тому.
Хороша знайома, задіяна у кінобізнесі, цим оповіданням вразилася і попросила зробити з нього кіносценарій.
Нові практики – це завжди цікаво, я уважно вивчив правила написання сценаріїв і, як зумів, оповідальний текст перетворив на кіносцени, виявивши при цьому дивовижну річ: іноді абзаци або навіть цілі сторінки тексту при перекладі їх із мови читача на мову глядача перетворюються на один рядок сценарію, у півсекунди екранного часу. А іноді те, що в оповіданні вміщується в одне речення, у сценарії необхідно розгорнути на кілька сторінок, щоб показати, звідки що взялося і куди рухається. Це дуже цікавий досвід, він дозволяє плоский текст зробити об’ємним, 3D-ешним, рекомендую усім письменникам спробувати таке.
Сценарій, що вийшов, по хронометражу ніяк не тягнув на повний метр, а короткометражку ніхто не просив (приблизно виходило трохи більше години екранного часу), тому мене попросили додати сцен, розгорнути дію ширше, ввести любовну лінію.
Мене ця пропозиція раптово захопила, я поринув у літери, а коли виринув, зрозумів, що сценарієві потрібна зворотна трансформація, тоді він має шанс стати книгою.
Так і сталося.
Окремим інтересом було власноруч створити ілюстрації для цієї книги, які пізніше мій син допоміг перетворити на обкладинку, що привертає увагу.
Читайте також: «Балдію від процесу»: Віталій Медвідь про створення малюнків у техніці dotwork та допомогу ЗСУ
Що Ви прагнете донести до читачів через свою книгу?
Я не знайду в собі стільки пафосу та честолюбства, щоб намагатися щось донести до читача. Читач у будь-якому випадку виявить щось абсолютно своє, у кожного свої гачки, які чіпляючись за букви в тексті, притягнуть читача до найнесподіваніших висновків та переживань.
Звичайно, це насамперед розважальний текст, який дозволяє просто текти за оповіддю, рухатися разом з героями, співпереживати, співчувати, радіти та сумувати. Якщо це відбувається, мені як автору вже достатньо.
Дякую за цікаву розмову!
Залишити відповідь